Твердиня Ужанської долини
Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництво, вважає О. Дзембас, було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.
В березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний лонжон, а біля нього колодязь для збору дощової води глибиною 4,5 м.
На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році посталі кошицькі селяни (від міста Кошиці у сучасній Словаччині. — В.З. ) вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.
Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу і аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.
До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.
Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, в першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам’яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з’єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галереї контролювали дерев’яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.
— Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев’яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончари, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб... Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив із рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80- х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.
—... В 1591 році, — продовжує учень знаного в Європі професора Е. Балагурі молодий історик О. Дзембас, — Дьордь II Другет помирає, і його вдові знову прийшлося судитися з Гашпаром та Іштваном Другетами. В 1600 році вона проживала в Невицькому замку з дітьми Марією і Дьордем. Але і тут їй не вдалося знайти спокій. Інший родич Балінт Другет, на чолі трьохтисячного війська, оточив Невицький замок і після кривавої облоги взяв його. Вдова Соррозіна Доці змушена була тікати з дітьми до Польщі. Пізніше її син Дьордь III Другет усе- таки заволодів замком, але знову втратив його в 1619 році під час Тридцятилітньої війни (1618 — 1648). Цього разу замок захопив трансільванський князь Бетлен Габор. Коли в 1629 році він помирає, Другети знову повертають собі Ужанські володіння, серед яких і Невицьке. Проте над замком уже висів якийсь фатум, його долю було вирішено. В 1644 році трансільванський князь Дьордь I Ракоці військовим походом вирушив проти австрійського імператора Фердинанда III. На боці останнього виступив і Янош X Другет — володар Невицького замку. Дьордь I Ракоці заволодів фортецею і знищив її. Відтоді вона лежить у руїні.
Тільки в міжвоєнний період, коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, опіку над замком узяв Ужгородський туристичний клуб (1923 р.), заходами якого було проведено роботи на суму 20000 крон. Зовсім недавно Закарпатський центр туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді (директор Володимир Чепа) виступив з ініціативою опіки унікальною історичною пам’яткою. Розроблена спеціальна довгострокова програма. Нею зацікавилося ЮНЕСКО. Реалізовує її на практиці О. Дзембас. Межа програми — досконало вивчити пам’ятку та провести її реставрацію та реконструкцію в певних хронологічних зрізах, а також створити на території замку Державний музейно-туристичний комплекс.
Минулого сезону, за тепла, дещо в цьому напрямку зроблено: при активній допомозі гуртківців Закарпатського центру туризму, а також студентів і волонтерів із різних куточків України, Угорщини, США пам’ятку очищено від кущів, сміття і частково досліджено.
