Тисячі вояків дивізії "Галичина" воювали проти нацистів у Франції
Останній номер часопису "Ле Казуар", який видають випускники Французької Військової Академії, оголосив про відкриття "майже невідомої сторінки Другої світової війни" - факту переходу на бік французького руху Опору понад тисячі українців із двох батальйонів німецької 25-ї дивізії Вафен СС "Галичина".
Згаданий часопис, який спеціалізується на дослідженнях із військової історії, повідомляє, що два українські батальйони СС потрапили до східної Франції в середині серпня 1944-го року із завданням очистити регіон від французьких повстанців - "макі". Проте один із молодих командирів "макі" дуже швидко ввійшов у контакт із майором Глобою - українським офіцером одного з батальйонів, і незабаром вони узгодили план переходу підрозділів на бік антинімецької коаліції (6-го червня об'єднані сили західних союзників вже висадилися в Нормандії). Німецькі офіцери, які становили вище командування батальйонів, загинули від рук бунтарів. Німці вислали танки-"пантери" і батальйон французьких пронацистських сил для покарання втікачів, але українці та "макі" встигли дістатися безпечної місцевості.
Один з авторів дослідження в журналі "Ле Казуар", генерал у відставці Жорж Руадо, переповідає, що французькі "макі" не могли забезпечити нових побратимів одностроями і тому тривалий час вони були змушені носити німецькі, а щоб уникнути плутанини, винахідливі українці вимочили свій одяг у синій фарбі.
Проте, як же такий епізод війни може бути, за словами французів, "майже незнаним", адже в журналі мова йде про майже 1600 вояків-українців?
Виявилося, що давно відомим той факт був для українського історика в Парижі, доктора Сорбонського університету Володимира Косика, який цій темі присвятив цілу книгу! На його думку, проблема полягає в тому, що люди, про яких йде мова, були українцями. У французьких силах руху Опору воювало чимало наших співвітчизників. Зокрема, був навіть сформований спеціальний український батальйон, який вів бої проти нацистів у другій половині Другої світової війни. Однак у Москві інформація про існування "українських підрозділів" викликала страшне обурення. Після протестів із боку Сталіна батальйон було розформовано. Багато з його членів отримали пропозицію вступити до французького іноземного легіону і згодом, уже навіть після Другої світової, вони воювали в складі французьких сил у В'єтнамі, Індокитаї та в Північній Африці.
На думку Косика, французький уряд завжди намагався замовчувати вищезгадані факти, аби "не зачіпати" певних настроїв у Москві. Щоправда, Париж спромігся на, принаймні, кілька гречних кроків. Зокрема, французи відмовилися насильно пересилати українців до Радянського Союзу, як того вимагав Сталін. Додому повернулися лише ті, хто цього бажав. Тим небагатьом, хто наважився повертатися, судився ГУЛАГ. Доктор Косик каже, що він особисто знає лише одного колишнього вояка французького Руху Опору, який пережив радянські табори і ще донедавна мешкав в Україні.
Лондон
