Ярослав Мудрий — «сіяч»
Ш видкий темп перетворень князя Володимира вимагав поглиблення й успішного завершення реформування державного життя, подальшого зміцнення єдності й могутності Давньоруської держави. Розв'язання цих завдань пов'язано з ім'ям великого князя київського Ярослава. Як сказано в літописі, Володимир зорав, Ярослав засіяв, а ми (тобто наступне покоління) збираємо плоди. В чому ж полягає «посів» Ярослава, що ми знаємо про великого князя?
Давні джерела повідомляють про народження Ярослава під 978 роком. Його матір'ю була полоцька княжна Рогнеда. Як і батько, він у юному віці отримав у керування Новгородську землю. 1019 року, посівши після запеклої міжусобної боротьби великокнязівський престол, Ярослав став енергійно продовжувати розпочаті князем Володимиром реформи.
У роки правління Ярослава (1019—1054) Київська держава досягла апогею свого розвитку. Великий князь продовжив розширення й зміцнення кордонів Русі: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив собі західний берег Чудського озера, де було засновано місто Юрьєв. Ярослав постійно укріплював юні рубежі держави, рішуче протистояв печенігам. 1036 року руське військо під Києвом остаточно розбило печенізькі орди, після чого вони більше не погрожували Русі.
Важливу роль у зміцненні держави відіграло зведення Ярославом загальноприйнятих у ті часи законів в єдину цілісну систему. Видатною заслугою великого князя стало створення першого письмового зводу законів — «Русская правда». Цей правовий кодекс закріплював основні юридичні норми ранньофеодальної епохи. Багато сил віддав великий князь справі розвитку торгівлі, створенню фінансової системи держави.
Продовжуючи адміністративну реформу князя Володимира, Ярослав розділив землі між синами, ввівши принцип старшинства у складі роду. Як тільки в одному з піраміди князівств звільнявся престол, кожний брат, за задумом Ярослава, підіймався на рівень вище, доки кожний за чергою не досягав вершини системи — великокнязівської влади. Надаючи таким чином усім синам можливість правити у Києві, Ярослав сподівався уникнути внутрішніх конфліктів і зберегти цілісність держави.
Велике значення мали зусилля Ярослава, спрямовані на зміцнення престижу, централізуючого значення Києва. При великому князі «град Ярослава» в сім разів перевищив територію «Града Володимира». Київ першої половини ХI століття являв собою місто з величними храмами, прекрасними князівськими палацами, боярськими хоромами, добротними будинками городян, могутніми оборонними спорудами. Не випадково західний хроніст Адам з Бремена називав столицю Русі «прикрасою Сходу» й «суперником Константинополя». Дійсно, якщо візантійська столиця знаменита своїм храмом святої Софії, то Софійський собор споруджений і в Києві; оборонні укріплення обох міст мають парадні Золоті ворота... І це, швидше, є результатом реального суперництва Києва й Константинополя, ніж простого наслідування, дотримання візантійських зразків.
З ім'ям Ярослава пов'язані зліт древньоруської культури й науки, підйом освіти й розвиток літописання, швидке культурне зростання населення Русі.
Всі європейські держави ХI століття прагнули встановити дружні відносини з Київською Руссю. В середньовіччі ознакою могутності правлячого роду була готовність інших правлячих династій вступити з ним у шлюбні контакти, які відігравали велику роль у зміцненні політичних, економічних і культурних зв'язків між державами. За цією міркою престиж великого князя Ярослава був надзвичайно високим. Сам він одружився з дочкою короля Швеції, його сестра була королевою Польщі, три дочки — відповідно королевами Угорщини, Норвегії, Франції, син був одружений з сестрою короля Польщі, внук — з дочкою польського короля, внучка — дружина німецького короля.
Чи це не ознака міжнародного авторитету Київської Русі як передової й могутньої держави, що утвердилася на очах здивованої Європи протягом життя двох поколінь? Ось як Володимир «зорав», а Ярослав «засіяв»! Велич справ Ярослава, який поставив Давньоруську державу врівні з усім цивілізованим світом, дозволила майбутнім поколінням навіки закарбувати його ім'я в пам'яті народній і наректи князя Мудрим.
