Загадка фігурок із Чорної Могили
Iз дружинних кладовищ давньої Русі IХ—Х ст. найцікавіші чернігівські кургани, і серед них на першому місці стоїть Чорна Могила. Цей величезний курган знаходиться одразу ж за валами найстародавнішої частини Чернігова, його розкопали ще наприкінці XIX століття.
За знайденою в Чорній Могилі золотою візантійською монетою 945—959 років і іншими предметами курган датують другою половиною Х століття. Чорна Могила є єдиним князівським курганом Східної Європи, що дійшов до наших днів. Про те, що в кургані поховано не просто знатного боярина-дружинника, а князя, свідчать предмети, пов’язані з язичницьким культом, зокрема, бронзовий ідол — сидяча людська фігурка з якимось предметом у руках. За язичницьких часів, поєднуючи функції воїна й жерця, світську й духовну владу, князь був втіленням космосу — цілісної та гармонійної системи світоустрою, фігурою набагато могутнішою, ніж сучасні глави держав.
Разом із князем у потойбічний світ вирушили юнак- воїн, його близький родич, і жінка, його дружина або рабиня. За язичницьких часів обряд поховання починався з кремації. Спочатку було зроблено піщану підсипку, яка давала вільний доступ повітрю й у такий спосіб сприяла горінню похоронного вогнища. На її горизонтальному майданчику було споруджено брусований «будинок мертвих», до якого поклали всі три тіла. Потім похоронну домовину доверху заклали хмизом, обклавши їм «будинок мертвих» і зовні, та підпалили.
Коли похоронне вогнище догоріло, родичі померлого взяли з попелища останки небіжчиків і, спорудивши величезний насип, поклали їх на її пласку вершину, де справили тризну — змагання й військові ігри на честь померлого воїна. Після цих урочистостей курган досипали до висоти приблизно 11 м.
Серед предметів, виявлених у попелищі похоронного вогнища в кургані Чорна Могила, були: два мечі, два шоломи, дві кольчуги, шабля, наконечники списів, наконечники стріл, бойова сокира, ножі, бруски, рештки щитів, стремена… Один із мечів, що, імовірно, належав старшому з похоронених, мав довжину близько 105 см, його рукоять прикрашена позолоченим сріблом із гравірованим візерунком. Перехрестя меча зігнене дугоподібно, що дозволяло битися їм і в пішому, і в кінному бою. Другий меч, що, очевидно, належав юнаку, сягав завдовжки 82 см і мав пряме перехрестя. Навершя і перехрестя прикрашені ромбічною срібною насічкою.
До числа жіночих речей належать скроневі кільця, злитки срібла, золота й скла від розплавлених прикрас, уламки кістяних гребенів, глиняне пряслице, бронзова й кістяна проколки. На попелищі знайшли й знаряддя праці — десять залізних серпів (біля ніг жінки), долота, скобель. Біля узголів’я похоронених виявлено залишки близько півтора десятка дерев’яних відер. Імовірно, їх поставили з напоями: медом, вином, пивом.
Список цікавих знахідок можна продовжити, але найбільший інтерес викликають два роги тура. Це був посуд для питва — ритони, що мали ритуальне значення. Вони тісно пов’язані зі слов’янським язичницьким культом і були атрибутами язичницьких богів та приналежністю ритуальних бенкетів. Обидва роги поклали в курган уже після того, як догоріло похоронне вогнище. Турові роги-ритони з Чорної Могили окуті сріблом навколо устя й прикрашені квадратними накладками в середній частині. Обкуття меншого з рогів (довжина 54 см) орнаментоване рослинним візерунком, переплетеним у гірлянди. Інший туровий ріг (довжина 67 см) прикрашений складніше — на обкутті викарбовано цікавий фриз із різноманітних чудовиськ, птахів і людей.
Центральне місце в орнаментальній композиції посідає зображення двох людських фігурок, птаха і вовка, звернене до особи, що п’є з ритона. Ось тут ми й підійшли до однієї з найбільших загадок східноєвропейського образотворчого мистецтва дохристиянського періоду. Спроби прочитати сюжет обкуття турового рога з Чорної Могили робили багато десятиріч. Усі дослідники були одностайні в тому, що на ній зображено послідовний (у розвитку) сюжет. Минулого століття широкого поширення в науковому світі набула гіпотеза радянського академіка Бориса Рибакова, який пов’язав сюжет обкуття з билиною про богатиря Івана Годиновича.
Билинний богатир Іван Годинович одружувався з красунею Настею, дочкою чернігівського князя Дмитра. Але на шляху до Києва молодят зустрів цар Кощій Безсмертний, з яким Настя була до цього заручена. У поєдинку Івана з Кощієм сили виявилися рівними, але обіцянками царського життя Кощію вдалося умовити Настю стати на його бік, діючи разом, вони прив’язали Івана Годиновича до дуба і віддалися любовним утіхам. Тут прилетів віщий ворон і людським голосом почав пророкувати перемогу Івану. Розсердившись, Кощій схопив лук, щоб застрелити птаха, але Іван встиг заговорити стріли, і вони, не торкнувшись і пера ворона, повернулися, влучивши Кощію в голову…
Саме цю сцену, на думку академіка Рибакова, і зображено на обкутті турового рога. Однак наприкінці минулого століття дослідники піддали цю версію критиці, що грунтувалася на загальній філософії ілюстрування епічних історій: коли у прикладному мистецтві зображають окремий епічний епізод, то це завжди перемога над ворогом — людиною, звіром, чудовиськом. У випадку ж із обкуттям турового рога головний герой взагалі відсутній, а людські фігурки зображені в позі приниження, вони втікають від небезпеки. «Віщий птах», в якого згідно з гіпотезою Рибакова, стріляє Кощій, не виявляє композиційного зв’язку з фігурками людей: випущені стріли спрямовані не в його бік, а у протилежний.
Не є безперечним і визначення правої фігури як жіночої. Те, що вона зображена в штанах і озброєна луком, свідчить швидше проти цього припущення. Немає цілковитої упевненості й у тому, що фігурка зображена з косою, — це може бути й заплетена борода. А якщо це справді коса, то це не безумовна ознака жінки, оскільки в Східній Європі були відомі коси й у чоловіків.
Одним із недоліків трактування композиції академіком Рибаковим є її обмеженість трьома фігурами. Сучасні дослідники вважають, що органічною частиною сюжету є зображення півня й вовка. «Доповнена» таким чином сцена виявляє цілий ряд ознак своєї приналежності до скандинавської міфології. У цьому немає нічого дивного: в ті часи існував тісний зв’язок давньоруської й скандинавської культур, основою якого були традиційні торгові, військові й політичні зв’язки. Вікінги, яких на Русі називали варягами, не тільки служили російським князям у складі своїх «національних» військових формувань, а й воювали у складі російських дружин, кажучи сучасною мовою, за індивідуальним контрактом. Цілком природним явищем були й змішані шлюби, і поява «гібридних» сюжетів у літературі та образотворчому мистецтві.
За «скандинавського прочитання» композиції (зліва направо) на перше місце висувається зображення вовка — одного з центральних персонажів скандинавської міфології. У «Проріканні вьольви», першій та найважливішій пісні Старшої Едди (збірки римованих скандинавських міфів) згадується жахливий Фенрір-вовк, головний ворог богів, убивця верховного бога скандинавського пантеону Одіна, викрадач сонця, який має поглинути місяць. Згідно зі скандинавською міфологією, Фенрір, аж до кінця світу («загибелі богів»), карається, зв’язаний чарівними путами. Його звільнення є важливим міфологічним мотивом, слова «пута розірвані, вирвався вовк» є рефреном, що неодноразово повторюється у «Проріканні вьольви».
Цілком відповідно до тексту пісні фігура вовка на обкутті представлена охопленою плетіннями, що зв’язують його передню лапу та шию. Вільний кінець стрічки виходить із пащі вовка і завершується рослинним мотивом. Імовірно, майстер прагнув показати вовка таким, що перекушує «пута».
Наступна фігура праворуч, — співаючий півень — також має відповідність у тій самій пісні Старшої Едди: опис «загибелі богів» починається із згадки співу півня. У цьому контексті людські фігури на обкутті ритона можна вважати зображеннями богів, які зазнають поразки.
«Скандинавське прочитання» композиції неспівмірно багатше і достовірніше трактування, запропонованого академіком Рибаковим. І все ж воно не досить переконливе. «Прорікання вьольви» є хоча й вельми коротким, але дуже насиченим описами подій текстом, зокрема поєдинками, серед яких є чимало сцен, набагато «гідніших» відображення в монументальному образотворчому мистецтві. Яскравим підтвердженням цього є рунічний камінь з острова Мен (Велика Британія), на якому викарбовано два сюжети. На одному зображенні вовк пожирає Одіна, на іншому — син Одіна, бог грому й блискавки Тор, б’ється зі світовим змієм.
Сьогодні зрозуміло одне — ані історія, ані міфологія поки що не дали точної відповіді на запитання: який сюжет зображено на обкутті турового рога з Чорної Могили.
