То був останній бій за Донецький аеропорт...

За останні півтора місяця в зоні АТО загинуло 75 військових — таку інформацію станом на 1 квітня озвучив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Попри перемир’я і домовленості, воїни гинуть — підриваючись на закладених бойовиками мінах, потрапляючи в засідки... Війна триває, і ми не можемо забувати наших військових, які поклали життя за те, щоб кров і розруха не прийшли в наші домівки. Ми продовжуємо публікувати історії загиблих воїнів. Сьогодні розповідаємо про зовсім юного студента-медика, який на передовій став до кулемета, замінивши загиблого побратима, — Володимира Юрічка. А також — про трьох воїнів, які загинули, намагаючись забрати поранених із Донецького аеропорту — вінничан Сергія Зулінського, Леоніда Шевчука та Дмитра Франішина, та 47-річного бійця батальйону «Київська Русь» Тараса Сича, який готував побратимам їжу й загинув, виконуючи свою роботу, під Дебальцевим. Усі історії загиблих героїв — у рубриці «Вони загинули за нас».

То був останній бій за Донецький аеропорт, захищати вже не було чого, від летовища залишилися самі руїни, і наші відступали. Вінничани Сергій Зулінський, Леонід Шевчук та Дмитро Франішин разом з іншими членами екіпажу повернулися, щоб забрати поранених побратимів. Але через густий туман та відсутність належного зв’язку БМП потрапила під шквальний обстріл бойовиків. Терористи влучили прямісінько у скроню водію машини, на якій хлопці виконували завдання. Боєць, який був за кермом, упав на важелі, внаслідок чого БМП врізалася в будівельні конструкції аеропорту і вибухнула. Шестеро членів екіпажу загинули на місці, решта почала десантуватися, але бойовики відкрили вогонь на ураження, на знищення.

...Сергія, Леоніда і Дмитра мобілізували ще на початку літа минулого року. Всі вони свого часу служили в десантних військах, а тому особливої військової підготовки не потребували. Після кількох тижнів навчання на полігоні під Житомиром їх доправили на передову. Спочатку було Опитне, потім Піски і Донецький аеропорт. Після 20 січня зв’язок із ними обірвався. Спершу рідним повідомили, що хлопці зникли безвісти. Потім сказали, що утримуються у полоні сепаратистами.

Їх шукали всі: друзі, волонтери, працівники СБУ. Лише 27 березня рідним зателефонували з моргу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова і попросили приїхати, щоб упізнати тіла. Загиблих розпізнали за особливими прикметами: у Дмитра на шиї був подарований мамою хрестик, у Леоніда — камінчик у зубі, а в Сергій — родима пляма.

«Із Леонідом я дружив багато років. Він був надійним другом, ніколи не відмовляв у допомозі, — згадує товариш загиблого Ярослав Сологуб. — Коли трапилося нещастя і стало відомо, що хлопці зникли безвісти, моя дружина Юлія взялася за їхні пошуки. Ми спілкувалися з волонтерами, повідомляли про це в соціальних мережах, навіть мали розмову із сепаратистами. Шансу повернутися живими із того сектору летовища наші хлопці не мали. Це або полон, або смерть. Я знаю, що Леонід у полон не здався б ніколи».

«Коли Катерині (дружині Сергія Зулінського. — Авт.) повідомили про те, що знайшли тіло її чоловіка, вона була шокована, бо до останнього вірила, що він живий, — каже родич Віталій Власюк. — Його мобілізували влітку. Але він кілька разів повертався додому: заберуть — відпустять, заберуть — відпустять. Ми навіть жартували: мовляв, війна його боїться. Та, коли збирався до Житомира востаннє, Катеринка відчула, що більше чоловіка не побачить і просила залишитися ще хоча б на день. Але Сергій не з тих, хто порушує накази чи не дотримує слова. Він був справжнім чоловіком. Шкода, що його 8-місячна донечка Злата більше не відчує сильних батьківських обіймів».

«Після операції із зачистки аеропорту хлопців оголосили зниклими безвісти, — згадує сестра загиблого «кіборга» Дмитра Франішина Тетяна. — Вже в лютому ми знали, що їхні тіла у сепаратистів, у Донецьку. Переговори були складні і проводили їх спеціалісти. Засуджувати когось чи шукати винних у їхній загибелі ми не збираємося. Вони є, і їм з цим жити далі. Для нас найстрашніше, що хлопців більше не повернеш».

«Я не вірю, що це мій син загинув, не відчуваю, що його більше немає з нами, — зі сльозами на очах каже мати загиблого «кіборга» Леоніда Шевчука Оксана Шевчук. — Я оглядала його тіло, на ньому був хрестик, ладанка, але ці речі мене не переконали. Навіть коли лікар вказав на особливості зубів, я не повірила, що це моя дитина. Чекатиму свого синочка вічно і сподіватимуся, що він повернеться до мене».

33-річного Дмитра Франішина поховали 2 квітня у його рідному селі Стадниці, що під Вінницею. Із 27-річним Сергієм Зулінським і 29-річним Леонідом Шевчуком прощалися у Вінниці 3 квітня. Віддати шану загиблим героям прийшло кілька сотень вінничан. В останню путь вінницьких «кіборгів» проводжали, устеляючи землю живими квітами і вигукуючи: «Герої не вмирають!», «Герої не вмирають!», «Герої не вмирають!»...