Талановитий спортсмен загинув від російських «Градів»

На жаль, наша рубрика, присвячена загиблим на сході країни Героям, поповнюється все новими й новими іменами... Останні кілька тижнів ситуація загострилася одразу на кількох напрямках — Дебальцеве, околиці Маріуполя, Станиця-Луганська, Щастя... Постійно надходить інформація про мужню оборону наших позицій, про численні відбиті ворожі атаки, а відтак — і про поранення та загибель наших бійців.  Це завжди трагедія для кожного з нас...

«День» продовжує публікувати історії тих, хто загинув на сході, захищаючи цілісність України та нас із вами. Сьогодні — історія загиблого під містом Спартак десантника Олександра Чернікова, який у мирному житті був журналістом і нещодавно вперше став батьком. Історія прикордонника Ігоря Присяжнюка — члена Національної збірної України з веслування, неодноразового переможця українських та міжнародних змагань, який зустрів свою смерть на початку серпня на Луганщині... Це історія 23-річного «кіборга» Василя Жука, якого на рідній Рівненщині провели в останню путь усім містом... Вічна пам’ять Героям!

Наполегливість, неконфліктність, вміння досягати мети — все це зробило вінничанина Ігоря Присяжнюка неодноразовим переможцем всеукраїнських та міжнародних змагань. Він входив до Національної збірної України з веслування. Ще торік брав участь у чемпіонаті світу на байдарках і каное в Колумбії, де посів восьме місце. Але обов’язок перед державою покликав його на війну.

Ігор Присяжнюк служив за контрактом у прикордонних військах України. Був старшим прапорщиком Могилева-Подільського прикордонного загону, який з початку воєнного конфлікту охороняв кордон України на Херсонщині. А влітку — його перекинули на Луганщину.

7 серпня 2014 року звістка про смерть спортсмена стала шоком не лише для рідних та друзів, вона сколихнула всю спортивну спільноту — від тренерів до звичайних уболівальників по всьому світу. Півроку вінничани чекали на можливість віддати останню шану своєму однополчанину. В останній день січня за героєм плакала вся Вінниця...

Ігор Присяжнюк народився 11 січня 1977 року у Вінниці. Його батько — ювелір, мати — інженер. Коли Ігорю було десять років, він почав займатися веслуванням на каное у відомого в місті тренера Олександра Ткачова. За кілька місяців виграв змагання всесоюзного рівня у Ризі. Його брат Володимир Присяжнюк згадував, що за гроші з першої премії Ігор придбав собі спортивну куртку і зручне взуття. Він навіть не думав витрачати кошти за якісь дитячі витребеньки.

«Брат був серйозним та цілеспрямованим. Швидко став членом юніорської і юнацької збірних України. Але за цими успіхами були виснажливі тренування двічі на день, кроси в 10–20 кілометрів. Ігор узимку тренувався на Південному Бузі біля Сабарівської ГЕС, де вода не замерзала. Він ніколи не хизувався силою, був добрим та щирим, мав багато друзів. Спорт приніс йому й особисте щастя, познайомив із дружиною, яка також захоплюється веслуванням, подарував багато вірних друзів. Усі вони сьогодні тут, віддають йому останню шану», — із сумом у голосі каже Володимир.

Страшна звістка про загибель увірвалася в родину Присяжнюків зненацька, вночі. 6 серпня дружина отримала СМСку, що все в порядку, а вже за день — телефон був поза зоною досяжності. Вийти з оточення у Довжанському і добратися до своїх на Савур-Могилу Ігорю Присяжнюку та його бойовим побратимам не вдалося. Він згорів в автівці під шквальним вогнем з російських «Градів». Тіло Присяжнюка тоді знайти не вдалося. Півроку він вважався безвісти зниклим.

«Ми часто дзвонили один одному. Не раз чув у телефоні вибухи, але Ігор заспокоював: «усе під контролем, усе нормально», — згадує друг загиблого Володимир Мартинов. — Пишаюся тим, що знав його, що дружив з ним, що дихав з ним одним повітрям. Для нас він буде безсмертним, бо загинув за Україну. На його честь друзі і колеги зі спорту планують провести влітку всеукраїнський марафон з веслування, який, маю надію, стане традиційним. Така ідея сподобалася б Ігорю».

Рідна земля, яку Ігор Присяжнюк боронив у боях із окупантами, прийняла його під звуки салюту почесної варти. А дощ, який тривав зранку, зупинився одразу після поховання, ніби заспокоївся...