Про літературу та... якість життя

З 10 по 15 вересня відбуватиметься ювілейний — двадцятий — Форум видавців у Львові. Це головна книжкова подія країни, до якої видавці готуються заздалегідь. До слова, одинадцятий рік поспіль бібліотечний проект «Дня» представляє на Форумі новинку. Цьогоріч — публіцистичну серію «Підривна література». Презентація — 13 вересня у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких. (Початок о 14 год.)Львівський Форум видавців фактично відкриває новий сезон. Його перебіг до певної міри свідчить про стан речей в українському книговиданні до кінця цього року і на рік наступний. Про це говоримо з президентом заходу Олександрою КОВАЛЬ.

— Торік йшлося про те, що цей ювілейний Форум видавців може взяти під свій патронат Президент. Чому так не сталося?

— Цей форум, як і всі попередні, відбувається без патронату Президента. Що в цьому дивного? Ще від стародавнього Риму чи навіть Греції спостерігається тенденція, що влада не цікавиться акціями, які розвивають інтелект нації. Тому що читаюча, освічена, розумна нація є загрозою для влади.

— Тобто цьогорічна участь держави обмежується участю Держкомтелерадіо?

— З держбюджету нам мають виділити 95 тисяч гривень. Тільки тому, що Польща є цього року країною-гостем і польський уряд виділив досить значну суму на презентацію польської літератури. Щоб фінансування було більшим і стабільним, Держтелерадіо має внести форум у список «своїх» виставок, а поки що ми «чужі»... І так вже два десятиліття. Але в теперішній ситуації я вдячна і за ці кошти, хоч вони й становлять приблизно 2—3 відсотки від загального кошторису форуму. Ще 2—3% — це внесок Львівської міської ради, а обласна рада і обласна адміністрація виділили 190 тис. грн, що відповідно становить 5-7%. Наче й не дуже багато, але за кожною тисячею гривень — одна година оренди приміщення, звукової апаратури, проживання письменників, переклад з різних мов... Я тішуся, що зараз, крім наших звичних партнерів — готелів та ресторанів, які надають трохи безкоштовного проживання і харчування, — у нас є кошти від фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», який підтримує форум третій рік поспіль, і фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», який приєднався вперше. Нарешті маємо фінансових спонсорів: один із операторів мобільного зв’язку, який, крім коштів, робить дуже важливий внесок у розвиток читання, проводячи масштабне дослідження читання, а один з великих банків виділив поки що незначну суму, але я вірю, що це лише початок нашої співпраці.

— Існує твердження, що зараз часто державну байдужість до сучасної української культури «перекривають» приватні ініціативи, ініціативи комерційних компаній. Ви це відчуваєте?

— Дотепер у компаніях мені відповідали, що підтримка форуму їх не цікавить, тому що люди, які читають книжки, це не їхня цільова аудиторія. Цікаво, як же уявляють свою цільову аудиторію виробники солодощів і безалкогольних напоїв? Або, скажімо, будівельники, виробники меблів, автодилери, люди зі сфери ІТ? Невже їхня цільова аудиторія — це лише любителі пива, футболу і танців з зірками?..

Нещодавно я зустрічалася з топ-менеджерами великих компаній, які навчаються в Києво-Могилянській бізнес-школі. З двадцяти осіб лише один сказав, що знає про форум. Припускаю, тому, що сам зі Львова. Всі інші сказали, що наш захід нецікавий для споживачів їхньої продукції, а тому нецікавий і для них, або ж ми його неправильно позиціонуємо. Інакше вони про нього знали б, тому що слідкують за тим, що справді круте.

Я засмутилася і злякалася. Я переконана, що неможливо бути ефективним майже в кожній сфері діяльності, якщо ти не здобуваєш свого фаху, не вдосконалюєшся, читаючи хоча б спеціальну літературу. А гуманітарна чи хороша художня книжка сприяє розвитку емоційного інтелекту, розширює світогляд, без чого в сучасному світі також неможливо досягти успіху. Але, як виявилося, українські бізнесмени ще в цьому не переконані. Вони скаржаться на низьку кваліфікацію своїх найманих працівників будь-якого рівня, але не пов’язують це з недостатнім рівнем читання.

— До слова, як свідчать соціологічні опитування, тільки 49% українців читають книжки.

— Наш партнер, один із операторів мобільного зв’язку, на форумі видавців оприлюднить результати найновішого опитування: досліджують кількісні і деякі якісні показники читання. Можливо, цифру 49% підтвердять, або ж результат відрізнятиметься на кілька відсотків у той чи інший бік, але це не міняє суті. Тому що українці читають мало, набагато менше, ніж в інших країнах.

І я не певна, що це якось особливо залежить від економічної ситуації чи від пільг для видавців. В жодній країні Європи видавці на мають таких пільг, як в Україні. Завдяки безперервній боротьбі Олександра Афоніна, президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, українські видавництва звільнені від сплати ПДВ і податку з прибутку. І це все одно не допомагає: рівень читання неухильно знижується.

Коли на початку 1980-х американські дослідники виявили небезпечну тенденцію зменшення читання і почали бити на сполох, журналісти провідних ЗМІ змовилися і почали в усіх матеріалах так чи інакше згадувати книжки. Їх цитували в політичних та економічних оглядах, про останні новинки запитували політиків та зірок спорту... Саме тоді масово з’явилися книжки в кінофільмах, вони постійно присутні в кадрі: чи то вся дія відбувається в книгарні чи в бібліотеці, чи герої читають, чи вдома в них книжкові шафи... Якщо про книжки говорять скрізь, навіть персонажі «Друзів» і «Сексу й міста», якщо успішні люди вправно демонструють свою ерудицію, то це дає хороший приклад для наслідування, чи не так?

У нас мало б бути так само. Діти частіше мали б бачити своїх батьків з книжками в руках. Натомість вони переважно бачать їх із пультом від телевізора, мобільником і пляшкою пива. Адже ж не на спортмайданчику, правда?.. До речі, американські дослідження показують, що люди, які більше читають, активніше відвідують театри й музеї і навіть більше займаються спортом.

— Програма форуму завжди дуже різножанрова. Однак останні кілька років, за словами видавців, презентацій новинок поменшало, мовляв, українське книговидання не зовсім оговталося після кризи 2008-го. На вашу думку, така тенденція триватиме і цього року?

— Статистика показує, що криза спричинила зменшення накладів при деякому збільшенні кількості виданих назв. На конкурс на здобуття звання «Найкраща книга Форуму-2013» представлено книжок від 86 видавництв. І це тільки незначна частинка новинок, які видавці вже традиційно готують спеціально на форум.

— Вшанування 70-х роковин Волинської трагедії мало політичний підтекст. Це якось позначилося на відносинах в культурній сфері між країнами, адже Польща — почесний гість цьогорічного форуму?

— Волинську трагедію та інші складні події історії, де колективна пам’ять часто базується на міфах та упередженнях, а не на реальних фактах, ще довго будуть обговорювати і так чи інакше кидати тінь на сферу культури чи навіть науки. Завжди знайдуться люди, які не хочуть чи не можуть забути, покаятися і вибачити...

Рік тому, коли ми почали планувати проведення цьогорічного форуму з колегами з Польського інституту в Києві, з краківського Інституту книжки, одразу ж виникло питання доречності запрошення Польщі як країни-гостя, а також чи варто торкатися гострих питань в дискусіях на форумі. Вирішили залишити історію історикам. А на форумі поговоримо про літературу і про актуальні теми нашого сьогодення: євроінтеграцію, роль ЗМІ в побудові громадянського суспільства чи про суспільні і людські хвороби та їх лікування.

Я впевнена, що львів’яни не будуть шукати слідів крові на руках наших польських гостей, тим більше, що й серед запрошених поляків не знайдеться жодного, хто хотів би провокувати антипольські настрої у наших правих. Відбудуться дискусії, які ще довго цитуватимуть, а молодь буде читати і слухати вірші, знайомитися, розчаровуватися й закохуватися, а ми постараємося далі жити так, щоб трагедії не повторювалися, щоб люди не різали один одного через різне походження чи будь-яку інакшість. Власне, ця тема — толерантності, відкритості — постійно нуртує чи не на всіх форумах.

— Пані Олександро, можна вважати, що Україна дедалі більше інтегрується в європейський літературний контекст: через переклади творів наших письменників на Заході, відвідини ними тамтешніх книжкових подій? Щоправда, це здебільшого відбувається завдяки особистісним контактам видавців і самих авторів, як у випадку з вашою участю у Лейпцизькому книжковому ярмарку.

— Так, все здебільшого зав’язано на особистісних контактах.

Ми вже другий рік поспіль представляємо групу українських видавців і письменників на Лейпцизькому книжковому ярмарку в рамках програми, що була ініційована самим ярмарком для просування української і білоруської літератур. Мене особливо захоплює, що їм навіщось це потрібно. А нашій державі цілком байдуже виявилося — просувають українську літературу за кордоном чи ні. Уявіть собі здивування українських видавців, до яких на стенд приходять німецькі школярі 12-14 років і просять розказати про сучасну українську літературу — в школі дали завдання написати есе. У видавців — шок! От скажіть: ви уявляєте українського школяра середніх класів, який в школі отримав завдання прийти на книжковий ярмарок, щоб дізнатися навіть не про сучасну німецьку чи японську літератури, а про рідну. Коли я таке побачу, вирішу, що все це було не марно. А наразі... Далі буде...