Крути. Сьогодення. Уроки
29 січня в Україні вже традиційно вшановують пам’ять героїв Крут, які в нерівному бою з російсько-більшовицькими агресорами віддали життя за незалежну й демократичну Україну. То був один із перших боїв проти щойно посталого першого у світі тоталітарного режиму, який вели українці – не за прізвищами, а за духом, бо були серед полеглих юнаки з прізвищами вочевидь не українського кореня, так само, як і серед наступаючих червоних військ траплялося чимало персонажів із прізвищами на «-ко» чи «-чук».
Уперше за півтораста років наддніпрянці зі зброєю в руках, готові на смерть, йшли захищати українську незалежність. Слід було довести усім, що українці – це не лише самоназва недавніх хохлів та малоросів, а й дещо більше. Та довести це було неможливо, не проливши ворожої та своєї крові.
У своїх спогадах Юрко Тютюнник, один з активних діячів Української революції, поручник царської армії, який став генерал-хорунжим армії УНР, розповідаючи про солдатський мітинг навесні 1917 року, писав:
«Прибуло близько семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував:
Хто поміж вами українці, піднесіть руку догори!
Піднеслося не більше трьохсот рук.
Малороси! Піднесіть руки!
Піднесло руки коло половини присутніх.
Хохли! Піднесіть руки!
Знову піднесла руки добра третина.
Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки!
Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук».
Проте, як показали подальші події, цей «ліс рук» людей у солдатських одностроях зовсім не автоматично перетворювався на готове до бою військо. Тут далися взнаки і пацифістські ілюзії лідерів новопосталої УНР, і їхня нездатність бути ефективними керівниками, і відсутність спільної мови між професійними політиками та кадровими військовиками, і загальні настрої на кшталт «моя хата з краю», і потужна більшовицька пропаганда. За цих обставин хтось мусив стати першим і довести, що вільна Україна варта того, щоб битися за неї до останньої можливості. Потім на війну за свободу піднялися вже не українських добровольців – а тисячі й десятки тисяч. Але в той момент виявилося, що захищати Київ майже немає кому…
Що ж, ті, хто воював і гинув у ті часи, забезпечили в кінцевому підсумку саму появу поняття «Україна» у світовій політиці – поняття, яке потім уже ніхто не міг викреслити з політичних розкладів, як би не намагався. Проте, вшановуючи героїв Крут, варто не забувати уроків Крут. Власне, засвоєння цих уроків і має стати найбільшим виявом пошани полеглим героям.
Згадаймо, що не так давно, за Ющенка, на честь героїв Крут говорилося багато гарних слів і проводилося пишних церемоній. Разом із тим армію лише скорочували та скорочували, а паралельно безжально нищили запаси «непотрібної» зброї – від тактичних ракет «Скад» (які завдяки модернізації без надзвичайних витрат можна було перетворити на оперативно-тактичні, які сягали б Москви) до цілком іще придатних для бойових дій автоматів Калашникова та набоїв усіх калібрів. А сам глава держави, він же Верховний головнокомандувач, в останній рік свого президентства, схоже, найбільше переймався запровадженням «національного стройового кроку»…
Одним із головних уроків Крут є усвідомлення потреби мати професійну, добре навчену й озброєну, високу бойовим духом армію. Адже будь-якій молодій державі, зокрема, для того, щоб убезпечити цю державу від спроб колишньої метрополії повернути її в колоніальний чи перевести в неоколоніальний стан. Утім, замало щось усвідомити – слід перетворити це усвідомлення на реальність. За останні роки в плані побудови такого війська зроблено чимало. Проте… Під час останніх запеклих боїв з російськими агресорами та їхніми маріонетками на Донбасі раптом з’ясувалося, що ані вивезення поранених і загиблих з поля бою нині чогось ізнову на рівні літа 2014-го, і підвезення боєприпасів не налагоджене як слід… Скільки можна наступати на ті самі граблі? Схоже, без військових трибуналів, які зможуть оперативно розглядати всі випадки зловмисних чи дурнуватих дій будь-яких військовиків, до генералів й адміралів включно, справжнє військо з добре налагодженим постачанням стрілецької зброї, бойової техніки та боєприпасів і справжню військову промисловість Україна не побудує…
Професіоналізм влади – це один із уроків минулого, який, схоже, ніяк не можуть засвоїти сучасні українські керівники. Відповідальна, демократична, але водночас і сильна та ефективна влада так і не була створена за часів Української революції. Така влада конче потрібна зараз. А контролювати владу мають громадянське суспільство і мас-медіа. При цьому дуже важливо, щоб усі управлінці були, як то кажуть, на своїх місцях, відповідали за рівнем кваліфікації та менталітетом своїм посадам. Бо ж хто послав гімназистів і студентів захищати Крути? Військовий міністр УНР, переконаний пацифіст та антимілітарист Микола Порш, який примудрився за умов більшовицької агресії розформувати регулярні українські з’єднання та частини й відправити у відставку бойових генералів через підозру в «бонапартизмі». А тим часом Порш зарекомендував себе як геніальний, без перебільшення, організатор українського кооперативного руху, який існував тривалий час після падіння УНР, бо більшовики не мали чим цей рух в економічному житті замінити. Просто людину поставили не на своє місце. Чи сьогодні всі міністри та інші управлінці високого рангу перебувають на своїх місцях?
І ще один урок Крут. Для ефективної відсічі агресору, особливо у «гібридній війні» (а більшовицька війна проти УНР у 1917-18 роках і була першою «гібридною війною», в якій створювалися й випробовувалися всі головні елементи майбутніх таких воєн) конче потрібна національна єдність. У часи УНР питання це стояло дещо інакше: йшлося про саму визначеність нації, про те, чи існують українці та чи становлять вони більшість населення колишньої Малоросії. Наразі ситуація принципово інша, на сьогодні українська нація неодноразово засвідчувала своїми діями – в тому числі й у минулі роки – факт власного існування. Тепер має йтися про змістовне наповнення поняття «українець» і про здатність десятків мільйонів людей на ділі довести любов до своєї країни. Це стосується як «низів», так і «верхів»; причому останні мали би, нарешті, зрозуміти, що означає на практиці вислів «любити Вітчизну до глибини власної кишені»…
