Міська дума Чернігова: від демократизації до ліквідації

Володимир Бойко

05 березня, 22:07

27 березня північний формпост України, Чернігів, відзначатиме 400-ліття отримання магдебурзського права. Надав його своїм привілеєм король Речі Посполитої Сигизмунд ІІІ. Фактично йдеться про масове поширення на Лівобережжі чи не найпопулярнішої європейської правової системи місцевого самоврядування, що спиралася на принципи побудови державу знизу, залучення мешканців до участі в справі управління своїм містом та відповідальності за нього, розподілу сфер відповідальності державною та місцевої владами… Показово, що магдебургія щасливо пережила вибух Хмельниччини та стала органічною часткою української козацької держави, яка так само спиралася на самоврядність. А от самодержавна російська імперія її ліквідувала, що також цілком зрозуміло. Спроби європеїзації иа модернізації в другій половині ХІХ ст. повернули на порядок денний ідею децентралізації влади, проявом чого стали земська та міська реформа та створення земств (уєздних та губернських) і міських дум відповідно. Цікаво, що дуже часто будинки міських дум у свій архітектурі повторювали риси стародавніх магістратів – натяк більш ніж очевидний. Але через нав`язливий контроль з боку держави, надто обмежене коло виборців (як правило, від 0,5% до 1% на початку ХХ ст.), хронічну недовіру царських чиновників до зазначених інституцій органами місцевого самоврядування вони не стали. Хоча потенціал для цього мали та зробили для місцевого розвитку чимало. Зміни, час для яких виявився згаяним, сталися лише під час революції 1917 р. Це також спроба реформування земств та міських дум, зрештою – запровадження реального місцевого самоврядування. Тож як це було в Чернігові.

На початку березня 1917 р. у своїй декларацiї Тимчасовий уряд видiлив вибори в органи мiсцевого самоврядування на основi загального, рiвного, таємного i прямого голосування як одне з прiоритетних завдань. Основними цілями змін, на думку Міністерства внутрішніх справ, мали стати:

докоріння перебудова “всього місцевого управління, яке повинно відтепер знаходитися в органічному зв‘язку з новим державним улаштуванням, просякнутим ідеєю влади, яка йде у всіх ступенях своїх від населення”;

“перетворення органів безпосереднього державного управління на місцях в органи самоуправління і надання органам самоврядування, тепер позбавленим влади, всієї повноти державної влади на місцях”.

Закон про міські вибори, схвалений Тимчасовим урядом 9 квітня 1917 р., встановлював загальне, рівне, пряме i таємне голосування. Активне виборче право поширювалось на всiх громадян держави. Пасивне отримували тi громадяни, якi були пов’язанi з конкретним мiстом чи проживанням у ньому на момент складання виборчих спискiв, чи родом занять. Будь-якi обмеження за нацiональнiстю, вiросповiданням, статтю не допускалися. Вiковий ценз становив 20 рокiв. Майновий ценз i ценз осілості фактично лiквiдовувалися. Жодних обмежень для участi вiйськових мiських гарнiзонiв у виборах не передбачалось, необхiдно було лише вчасно скласти виборчi списки. Позбавленi були виборчого права божевiльнi, глухонiмi, засудженi, утриманки будинкiв терпимостi, ченцi. Не без вагань автори законопроекту погодилися на пропорційну систему виборiв за партiйними списками. Це рiшення обумовлювалося необхiднiстю пiдготовки населення країни до виборчої кампанiї до Установчих зборiв. Враховуючи перехiдний характер реформи, гласнi обирались термiном до 1 сiчня 1919 р.

Але ж організація виборів за новим демократичним законом вимагала часу, якого не було. Як варіант можливого виходу з ситуації що склалася, уряд міг цілковито спертися на комітети представників громадських організацій. Власне, вони на початку революції мали достатньо авторитету та впливу, аби самостійно керувати підвідомчими територіями. На практиці ці політичні органи доволі активно займалися господарським питаннями, часто підміняючи тут думи та земства. Але ж Тимчасовий уряд збирався не ламати, а зміцнювати систему місцевого самоврядування. 

Тому паралельно з пiдготовкою виборчого закону розгорнувся, значною мірою стихіний, процес демократизацiї дум, тобто поповнення їхнього складу громадськими діячами, що представляли місцеві організації робітників, селян, коперативи, національні об’єднання, совєти та ін. В принципі, до переобрання за новим законом передбачалося паритетне представництво в думах старих гласних та членів комітетів громадських організацій. 

В Чернігові на своє надзвичайне, так би мовити – перше революційне, засідання міська дума зібралася 8 березня 1917 р. Того ж дня за пропозицією голови Чернігівської думи Аркадій Верзилова, а водночас – один з діячів Товариства українських поступовців, до її складу кооптували відомого адвоката та громадського діяча, голову щойноствореного Чернігівського громадського комiтету, а водночас – неформального лідера українського руху, відомого адвоката та громадського діяча Iллі Шрага. Наступного дня пiд час засiдання думи Аркадій Верзилов чи не вперше під час офіційного заходу звернувся до нового гласного українською мовою.

Водночас дума коптувала до свого складу двох гласних, чиї повноваження свого часу не визнав губернатор. У питанні створення міліції, що заступала поліцію, дума надала права гласних шести представникам комітету громадських організацій.

Щоправда, справжня її реоргарзація відбулася згодом – на початку квітня 22 представники виконокому громадських організацій отримали статус гласних, а наприкінці – ще шість. Так склалася приблизна рівновага між старими, як їх називали – цензовими, та новими гласними в Чернігові. Зазначимо, що на відмуну від багатьох інших міст значних непорозумінь між попереднім та новим складами не спотерігалося. Можливо, тому сприяли психологія взаємин «губернського хутора», а може й надзвичайна природня подія: якраз тоді Чернігів спіткала небачена повінь, тож дума та комітет представників громадських організацій спільно намагались якось пом’якшити її наслідки, а за такої ситуації суперечок меншає. 

Інша особливість міської думи Чернігова – дуже серйозний (як для середнього за розмірами міста) вплив українських політичних сил, причому вже з перших днів революційних подій. Власне, вони представляли менше третини його населення, бо більшість, 40%, у 1917 р. становили євреї, біля 3% – поляки, третина городян – росіяни. 9 квітня, після панахиди по Михайлу Коцюбинському, міський голова пообіцяв підняти над думою український прапор. Щоправда, схоже на те, що його дещо випередив Василь Елланський (Еллан-Блакитний), який самочинно зібрався та почепив прапор над думою.

Свою так би мовити українськість чернігівська міська дума повною мірою проявила після оголошення І універсалу Української Центральної ради. 25 червня вона, єдина серед губернських міст, визнала в принципi необхiднiсть нацiонально-територiальної автономiї для України та її право “на цiлком самостiйне культурне будiвництво”. Міське самоврядування вiтало Центральну Раду “як органiзацiйний центр по пiдготовцi автономії на Українi”, обiцяло їй “необхiдне сприяння” i закликало до спiвпрацi з Тимчасовим урядом “як єдиною революцiйною владою в Росії, що зобов‘язана йти назустрiч нацiональним вимогам українського народу”. 

Вибори до нової міської думи на засадах демократичного законодавства відбулися в неділю, 6 серпня. Активним виборчим правом могло скористатися 21037 осіб або понад 50% населення міста. В дійсності явка становила трохи більше 60%, що вважалося дуже хорошим показником для першого такого досвіду. 60 мандатів гласних думи виборювали десять списків, а до думи пройшло 8. Перше місце посів блок демократичних організацій – українських, польських і профспілки службовців урядових і громадських установ – 3345 (27,4%) та 16 гласних. На другому місці – блок меншовиків, есерів, Бунду і народних соціалістів. За нього проголосували 3198 виборців (26%), що становили ті самі 16 мандатів. Третє місце посів список кадетів та групи позапартійних прогресивних виборців – 2933 (24%) і 14 місць у Думі. Наступні три місця посіли різноманітні єврейські списки: «єврейські демократичні національні групи» здобули 884 голоси (7,2%), відповідно 4 місця в Думі; “єврейський демократичний колектив”) – 835 голосів (6,8%) і 4 місця; (єврейський соціалістичний блок, представники партій Поалей-Ціон, Сіоністської соціалістичної та єврейської соціалістичної) здобули 495 голосів (4%) і 3 місця. За більшовиками було два мандати ще один – за союзом дрібних торговців та промисловців.

Чернігів виявився єдиним губернським містом, де відносну перемогу здобув український список, сформований на засадах українського національного блоку. До його складу входили представники громади автономiстiв-федералiстiв, спiлка службовцiв (йдеться про державні та земські інституції), товариство полякiв. 

Великою мiрою успіху українського списку сприяв особистий авторитет Iллі Шрага. Його вплив на результати виборiв належним чином оцiнила мiсцева соцiалiстична преса: «Це iм’я настiльки популярне в мiстi, що досить було чернiгiвскому обивателю... сказати, що в списку на першому мiсцi I. Шраг, як цей обиватель охоче виявив готовность голосувати за нацiональний блок». 

Незабаром нова дума приступила до роботи. Серед гласних відразу вималювалися три найбільші течії – відповідно до переможців виборів. Аби уникнути конфлікту з російськими соціалістами, які будь що хотіли бачити на посаді міського голови свою людину, український блок пішов на компроміс: очолив думу росiйський есер Петро Соколов, його старший товариш став А.В. Верзилов, а молодшим – кадет I.Н. Владикiн. 

Осінь принесла нові випробування для щойно обраного міського самоврядування – фактично розвалилася державна влада з її силовими структурами. В місцеві пресі наводилися приголомшуючі факти: чоловікам, котрі повертаються додому з дружинами поночі, доводиться платити за останніх “викуп”. На “Білому мосту” офіцер мусив викласти 35 рублів, аби врятувати дружину. Грабунки трапляються щоночі. Негідники гвалтували школярок, що повертаються додому із другої зміни приблизно о 8 годині вечора. У ніч із 5 на 6 жовтня по-звірячому вбили чернігівського старожила Балабанова, а його оселю на Бобровиці пограбували. Мародери майже повністю знищили дачі на Подусівці. Кадіжки продуктів, вибите скло, поламані рами, двері, зіпсовані меблі стали буденними явищами. Всі ці злочини в один голос мешканці Чернігова приписували солдатам міського гарнізону. Автор однієї з статей констатував: “Ніхто не застосовує ніяких заходів, не діють численні у нас у місті організації, як совєт робітничих і солдатських депутатів”.

За таких обставин до міста надійша звістка про захоплення в Петрограді влади більшовиками, а згодом – й про бої в Києві. 31 жовтня Чернігівська міська дума закликала: “все живые государственные силы города Чернигова сплотиться вокруг нея и самыми решительными мерами поддержать революционную власть в лице Временного правительства и краевых органов этой власти Центральной Рады и Генерального Секретариата”. 

За тиждень міське самоврядування Чернігова чекала ще одна шокова новина – проголошення ІІІ Універсалу УЦР та створення Української народної республіки. За твердженням губернського комісар Дмитро Дорошенка саме він привіз до Чернігова з Києва звістку про створення УНР. Комісар відразу ж завітав на засідання міської думи: “Моя справа викликала сенсацію: в Чернігові не мали ніяких певних звітсок про Київ, чули тільки, що іде “страшний бій”... Тепер в думі дебатували над тим, щоб заснувати якийсь комітет по охороні міста з надзвичайними повноваженнями... Спочатку мої слова зустріли гробовою мовчанкою, але потім цілий ряд членів Думи на перебій стали просити слова, і відомий нам гласний (член чернігівського совєту депутатів) гістеричним голосом заповів, що він не знає ніякої Центральної Ради, що на карту ставляться всі здобутки революції”.

Власне своїм ІІІ Універсалом УЦР обіцяла «вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування». А більшовики мали намір ліквідувати міське та територіальне самоуправління. Таким чином наприкінці 1917 р. думи постали перед прозорою та зрозумілою дилемою – або скоритися більшовикам, або разом з УЦР спробувати відстояти своє право на життя. Її поразка вирішальною мірою визначила подальшу долю демократичних дум на теренах України. Втім, як з’ясувалося, навіть за вкрай несприятливих обставин, думи доволі довго та вперто пропонували власну, демократичну альтернативу розвитку країни, яка передбачала збереження політичного різноманіття.

Зокрема, 8 листопада чернігівська дума прийняла резолюцію в якій, між іншим, визнала УЦР “як парламент та Генеральний Секретаріат як вищу краєву владу”. Інші громадські організації та установи міста об’єднались у комітет громадської безпеки, створений за ініціативою думи, тобто підтримали її. 

Чернігівська міська дума, в умовах розпаду державних органів влади, сформувала з мешканців власний загін самооборони – так званий «Військовий союз», незабаром перейменоване у «Перший Чернігівський загін Вільного козацтва». Ці кілька десятків озброєних містян виявився для місцевих більшовиків непереборним бар’єром на шляху до влади. Зрештою (не без внутрішніх суперечок) вони покликали зовнішню допомогу. 19 січня 1918 р. місто захопив загін із робітників Замоскворіччя. Нараховував він близько 300 чоловік. Командував окупантами лівий есер Михайло Порадін. Напередодні міський совєт робітничих і солдатських депутатів та дума домовилися про мирну передачу влади, роззброєння місцевих добровільних формувань та оприлюднили спільну відозву із закликом до спокою – аби уникнути жертв. 

Чернігівська рада спробувала перебрати на себе господарські функції та провести ряд соціальних перетворень. Але зіткнулася з абсолютним несприйнятям себе як влади зі сторони М.Порадіна. За споминами одного з місцевих діячів, совєтські діячі почули від окупанта заяву, гідну Людовика XIV: «Вся вдасть в городе и военная, и гражданская во всей полноте, это — я». За свідченням більшовика А.Тилиса: «...Отряд и его начальник Порадин, который занял губернаторский дворец со своим штабом, начали заниматься неблаговидными делами: пьянством, грабежами местного населення... Наши попытки ликвидировать эти безобразия не давали должных результатов, так как военная сила была в руках Порадина... Мы чувствовали себя неуверенно». Класична доля колаборантів – чи не так?

З усіх владних інституцій першою почала оговтуватися міська дума – вже 26 січня за описаних вище обставин гласні зібралися, аби обговорити проєкт кошторису міста на 1918 р. А 16 лютого дума знову вступила в переговори з місцевим совєтом робітничих та солдатських депутатів. Цього разу – про зворотну мирну передачу влади міській думи. Перед тим російські червоногвардійці під впливом чуток про наближення німців втекли, а от їх місцеві поплічники такого собі дозволити не могли. Згідно з доповіддю міського голови, ввечері 16 лютого виконком совєту запропонував думі взяти на себе обов'язки з охорони міста та створити збройний загін, що і було зроблено до вечора наступного дня, а місцевий загін червоної гвардії склав зброю. Міське самоврядування оприлюднило в пресі засади, на яких формувався її загін: «1) призначення загону – виключно охорона порядку; 2) загін захищатиме громадян без різниці партій та національностей; 3) в своїй службі з охорони міста та громадян міський загін підпорядковується міському самоврядуванню». Владу в місті перебрав спеціальний орган, основу якого склала президія управи думи. Таким чином, міська дума вдруге зіграла роль свого роду буферу між владами що змінювалися. Кілька тижнів за автономного через відсутність центральної влади існування міська дума грає роль ключової інституції.

Водночас зазначимо, що згадавши про безлад та жахи, яке пережило місто під час першого періоду совєтської влади, міський голова П.Соколов та інші гласні, незалежно від політичної орієнтації, віддали належне своїй колезі, гласній думи та, водночас, члену виконкому місцевого совєту робітничих і солдатських депутатів більшовичці Софії Соколовській в тому, що місто, порівняно з іншими, тоді майже не постраждало. Дума, навіть, висловила їй співчуття з приводу дводобового арешту в березні 1918 р., назвавши його непорозумінням.

21 лютого (6 березня) представники міської управи, разом із посланцями від губернської української ради, губернської ради селянських депутатів, губернського земства, взяли участь в обранні тимчасового губернського комісара. Їм став гласний міської думи І. Шраг. 28 лютого (13 березня) під час зібрання міської думи міський голова П.Соколов заявив про відмову від посади, що мало характер політичного демаршу.

Поруч із такого роду надзвичайними подіями дума намагається знову повернутися до режиму роботи мирного часу. Так 11 (24) квітня на своєму засіданні гласні розглядають питання залізничної гілки, гавані на Десні, низку фінансових питань, увічнення пам’яті багаторічного міського голови Василя Хижнякова, про заснування дешевої їдальні. Дума також вирішила запропонувати міський міліції дивитися, аби на страсний тиждень та Великдень не відкривалися «увеселительные заведения». 

На засіданнях думи в цей період розглядалися й політичні питання. У тому ж квітні дума протестувала стосовно насильницьких дій місцевої німецької адміністрації. Втім гетьманський переворот дещо змінив настрої. На засіданні думи 7 травня під час обрання представників Чернігівської думи на всеукраїснький з’їзд міст гласний від соціалістичного блоку І.М.Антоненко наполягав, аби Чернігівська міська дума підтримала протест Київської міської думи щодо арештів німцями членів УЦР, гласних думи, порушення громадянських свобод, а головне – щодо гетьманського перевороту. Головуючий, І.Г. Рашевський на відріз відмовився поставити запропоновану резолюції на голосування та навіть відкрити по ній дебати, викликавши хвилю обурення у гласних-соціалістів. 

Гетьманський уряд прагнув повернути адміністративний контроль над органами місцевого самоврядування, зокрема думами. Для цього міські отамани та губернські старости, що замінили губернських комісарів, отримали право (з дозволу МВС) забороняти засідання земських зібрань і міських дум, арештовувати гласних за антиурядову діяльність, змінювати особовий складу земств та дум, розпускати їх, що й відбувалося. Неабияке випробування для місцевого самоврядування.

В Чернігові до таких крайнощів справа не дійшла, але дума, так само як інші органи місцевого самоврядування, отримала чітку вказівку – до вересня 1918 р. без дозволу губернського старости засідань не проводити. В результаті діяла лише міська управа, звичайно, під жорстким адміністративним контролем місцевої державної влади, що дуже нагадувало стан справ за царизму.

А 4 вересні 1918 р. у чернігівській міській управі було розпочато урядову ревізію діяльності думи – хотіли довести неспроможність демократичної думи до управління містом.. Як зазначив один з авторів “Черниговской земской газеты”: “І без ревізії відомі факти помилкових кроків нових самоврядувань та поєдинці неправні їх есцеси. Ставити їх на карк самому принципові демократичного самоврядування, робити з них висновок щодо необхідності зламати перш за все загальне виборче право, можуть тільки люде зовсім короткозорі”.  

Дійсно, Гетьманат готував власну, так і не реалізовану, міську реформу. Передбачалось відновити куріальну систему виборів, а також знову запровадити низку цензів – віковий, освіти, майновий, осілості. Демократичні думи “не вписувались” до авторитарного політичного режиму Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Щоправда, є нюасн – як показали вибори в Гомелі у жовтні 1918 р. (рідкісний випадок) навіть такі обмеження не дозолили правлячим політичним силам отримати більшість у думі. І таке допускалося.

14 грудня 1918 р. в результаті народного повстання Гетьманат впав. Здавалося – перед чернігівською міською думою відкриваються нові перспективи. Але період Директорії УНР в Чернігові протривав лише три тижні. На початку січня 1919 р. до міста над Десаною вдерлися війська російської червоної армії, окупанти проголосили совєтську владу вдруге. 

Зрештою з’ясувалося: в тому чи іншому варіанті як інституції міські думи могли діяти за різних влад, за виключанням російського більшовизму. Згадана політична сила заявила про повний злам попередньої системи державного управління, побудову принципово нової структури. Перше, що робили червоні, захоплюючи в тому чи іншому місті владу – оглошували про розпуск думи. Втім їх виконавчі структури, як правило, все одно не ліквідовувалися, а підпорядковували совєту депутатів. До речі, це означає, що нинішні виконкоми міських рад генетично пов’язані не лише з совєтською системою влади, а й, опосередковано, з думами.

Понад 100 років тому назад міська дума Чернігова пішла в небуття. Свого часу її поява стала можливою в результаті спроби децентралізація влади, її роздержавлення шляхом передачі повноважень та ресурсів на місцях органам місцевого самоврядування. То була давня ідея, що висловлювалася всіма проєвропейські налаштованими силами. Як з’ясувалася, думи виявилися напарочуд успішними існтитуціями з точки зору забезпечення розвитку міста. А карколомні зміни державної влади на теренах України у 1917–1921 рр. продемонстрували ще одну непересічну якість міського самоврядування: будучи породженням політичних процесів у країні та виразником поглядів певних сил, водночас воно застерігали свою автономність та намагалося діяти від імені всього населення – за принципами територіальної чи корпоративної солідарності. Їхнє застосування на практиці – найкраще, на нашу думку, вшанування передісторії становлення міського самоврядувавнаня Чернігова.