Що є символом Галичини?
Багато хто не замислюючись скажуть, що це Золотий Лев - і відразу помиляться. Тому що протягом століть символом цієї землі є Чорний Ворон - «галич». Щоб переконатися, достатньо подивитися на герб Королівства Галичини та Лодомерії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцим і Затор. Так по-чудернацьки називалася коронна земля на сході Габсбурзької імперії зі столицею в Лемберзі (Львові), утворена після поділу Речі Посполитої в 1772 році. Не секрет, що територія нинішньої Західної України безліч разів «переформатувалася» у межах Київської Русі, Угорщини, Польщі, Литви, а згодом і Австрійської імперії. Значна частина цих племінних земель білих хорватів, дулібів і бужан увійшла до складу Київської Русі лише наприкінці Х століття. Їх приєднав або відібрав у польського короля Мешка I київський князь Володимир Великий. І заснував свій форпост - місто Володимир-Волинський, де почали княжити Рюриковичі.
Щоправда, польські королі не залишали спроб повернути так звані «червенські міста» і багато чого іншого. Ці землі не раз переходили з рук в руки, особливо коли на Русі починалася боротьба за київський престол. Проте Галицько-Володимирське князівство піднялося і зміцнилося за рахунок торгових шляхів і транзитної торгівлі, а ще завдяки видобутку і торгівлі сіллю. На відміну від багатолюдної Волині, майбутня Галичина була лісовою глушиною, яку заселяли торки і берендеї. Її облаштуванням зайнялися князі-ізгої Ростиславичі - правнуки Ярослава Мудрого, що залишилися під час розділу Русі без вотчини. Древній Галич, який вперше згадується в 1140 році, став княжим містом з дерев'яною бруківкою і гарними церквами. Галичина з Волинню то об'єднувалися, то відокремлювалися, їхні правителі укладали династичні шлюби з угорськими, польськими королями та литовськими князями, залучаючи чужоземні війська для міжусобних воєн.
Таким чином як придане відійшло до Угорщини Закарпаття. Після припинення родової гілки князя Романа Великого Галицьке князівство приєднали до Польщі, а Володимирське - до Литви. Місцеві Рюриковичі настільки поріднилися з європейським сусідами, що ті почали війну за «галицько-волинську спадщину». Князь Данило Галицький, сподіваючись на допомогу заходу в боротьбі з татарами, погодився прийняти королівську корону від Папи Римського в обмін на прийняття католицтва та сплату десятини папському престолу. Правда, відмовлятися від православ'я він не став, оскільки оголошений Папою «хрестовий похід» проти татаро-монголів не відбувся. Існують навіть відомості, що Данило Галицький відіслав корону назад. Хоча його онук Юрій теж називав себе королем, але вже «Малої Русі». Саме Королівство Руське проіснувало недовго. Проте згадка про нього явно лестила угорським і польсько-литовським королям, який отримав його у спадок. Тим більше, що угорцям потрібно було якось обґрунтувати панування над слов'янами, а полякам і литовцям - претензії на руські землі.
До речі, дивний термін «Лодомерія» вперше згадується в титулі саме угорського короля, який на короткий час заволодів російським престолом. Так звучала в іноземній транскрипції назва Володимирського князівства. Воно ж перекочувало і в згадану назву коронної землі Австрійської імперії, до складу якої увійшла Угорщина. Ви запитаєте - причому тут Освенцим, і ще якийсь Затор? Це всього лише невеликі князівства на території Польщі, які входили у вотчину П'ястів, першої династії польських королів. Для Австрійської імперії часів Марії-Терезії в XVIII столітті це навряд чи мало велике значення. Просто нові господарі вирішили об'єднати в одній провінції слов'янські землі, що дісталися після поділу Речі Посполитої. Так галицький ворон на гербі Королівства Галичини та Лодомерії був доповнений червоно-білим польським прапором, символізуючи не тільки князівство Краківське, але й Освенцим із Затором.
