«А ВСЕ ТАКИ ЛИХО…»
«ХОЛОДНИЙ ЯР» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: СУЧАСНІ АЛЮЗІЇ
Вірш датовано 17 грудня 1845-го. Так, у грудневі дні писано, у грудневі холодні дні. Після послання «І мертвим, і живим…». Потому будуть «Три літа», потому буде «Заповіт»…
Скажу одразу: Шевченків вірш про інспіроване російськими імперськими силами (а доти поляки прикладались, які й самі потому від того ж самого страждали) замулення історичної пам’яті українців, те, на чому стоїть досі кремлядська пропаганда і те, що не втомлюється повторювати путя-путькін: «адін народ», нікакой украйни нєт і нє било нікада. Тому пам’ять про все українське треба вибивати найжорсткіше. Нині от вибивають ракетами, снарядами, з патологічною жорстокістю.
А ще - і в цьому головний нерв «ХОЛОДНОГО ЯРУ» - зрадливість українських еліт. Вони продавались з потрохами, виторговуючи собі маєтності і умови солодкого життя. Так було у далекому минулому, так було зовсім недавно, коли, за правління Леоніда Кучми, витворився конгломерат еліт, російських і українських. За Януковича то вже мало дістати остаточне виоформлення… Та ба’, в Україні є не тільки традиція зрадництва так званих еліт, а й тримання гідності народу. Який свою еліту, альтернативну, теж підіймав: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Довженко, ціле покоління Шістдесятників, які повстали проти зрадницької тактики партійно-державних верхів…
Відомо, що «Холодний Яр» написано значною мірою як коментар до книги А.Скальковського «Наезды гайдамак на Западную Украйну в ХУІІІ столетии. 1733-1768» (Одеса, 1845), в якій автор потрактував гайдамацький рух як суто розбійницький, позбавлений мотивів власне політичних, ідейних. Ну, тут традиція - витлумачувати українські інституції й об’єднання, ті, що виникають поза державним контролем, як «бандформування»: бандерівці, скажімо. Ето ж как посмєлі протів савєцкаго гасударства пайті? І так до недавніх українських майданів, які, у московитській версії, робили «майданутиє», себто несповна розуму люди «бандітской наружності. І так до останніх місяців… У когось є сумнів стосовно того, хто і як порятував, рятує і порятує Україну? Народ, оті самі «бандерівці» і гайдамаки сьогоднішні, Пригадуєте звернення Пуцькіна у перший день війни до українців? Він ділив їх на «своїх», тих, що мислять себе у парадигмі рашистського гасударства, і протчих «нациков» і «наркоманов тіпа», себто «бандітского атрєб’я». Бо усьо, што нє под государством - то бандити і «нацики». Себто усі, хто не погоджується бути рабом рашистського царя, мусять бути знищені, або ж, як мінімум, вигнані за межі (хоча, як відомо, граніц у расєї нєт і бить нє может.
Що ж, така традиція… За словами Карла Маркса, «криваве болото монгольського рабства було колискою Московії, а сучасна Росія є нічим іншим, як трансформацією останньої». Сучасна, імені пуцька. Народ у цій державі, за відомою характеристикою Чаадаєва, “имеет полное равнодушие к природе той власти, которая им управляет. Установленная власть всегда для нас священна». І як же хочеться кремлядським людішкам, аби український нарід нарешті став справжнім «братом» расєйського і так само ставився до влади - як до чогось священного, самим Богом дарованим. Чого гріха таїти, в новітній українській владі завжди були і є такі самі бажання. Не вийде, братовіє московських вурдалаків, не вийде у вас нічого. Читайте Тараса Шевченка, хоча у вас з ним надто різні групи крові.
Відтак війна нинішня - передусім за самоствердження українського народу і його держави, абсолютно відмінної від тієї, що мають наші зловорожі сусіди. Хоча, повторюю, у нас чимало людей у владі, які хочуть перемогти росію і, разом з тим, успадкувати від неї ті потворні тоталітарні форми державного облаштування, які походять ще від згадуваного монгольського рабства. То й буде «позичене лихо», з якого починається Шевченків «Холодний Яр».
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо,
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Це про лихо рабства, оту ніч рабства, яка опустилась на Україну опісля часів Запорозької Січі, із входженням в расєйську гімперію, проклята будь навіки. Владарі тієї ночі не велять згадувати ранок і день, їх просто не було.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє —
Добре, що заснуло.
Хоч і Яр той, вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там…
Холодний Яр у Шевченка - символ вольнощів, до яких протоптана було стежка занедбана нині. Але ж було, ще пам’ять жива:
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду, що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
І - звична для Шевченка погроза, погроза пророка: кара буде, неодмінно паде на голови клятвопорушників:
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
Господи, ну справді наче сьогодні. Ще ж учора нинішнього «лютого Нерона» славили чимало вітчизняних «елітників» (не тільки медвед-чук-гек), та й нікуди вони не поділися - просто засунулись у щілини поглибше, «царика» виглядаючи. Не обов’язково навіть московитського - і свій підійде, аби грав у цю гру раба і гаспадіна… Нікого більше не ненавидів Шевченко від от сього кодломанства, жодного ворога.
Це їм, їм, зрадницькому кодлу, адресовано от сі рядки у фіналі вірша:
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Він уже повіяв, той новий огонь.
