Час читати книжки Алексієвич
Секта свідків зради набула нових прибічників: соцмережі захлинаються від коментів щодо Світлани Алексієвич, яка нібито звинуватила українців у Холокості.
Зрозуміло, що ніхто з цієї численної групи зрадофілів виступ Нобелівського лауреата не слухав: на Ютубі я була всього лише 419-ою особою, яка витратила на це дві години свого часу. Навіщо слухати, якщо є заголовок в російських ЗМІ «Нобелевский лауреат Алексиевич: Холокост в Белоруссии устроили украинцы»?. І «люб’язно» зверстаний з ним уривок тривалістю аж 1 хвилина 47 секунд з двогодинного запису.
Що ж насправді говорила Світлана Алексієвич? Вона говорила про головну тему своєї творчості: історію «червоної людини», що перебувала і, на жаль, досьогодні перебуває в тенетах ідеологеми, в якій цінність людського життя дорівнює нулю. Саме цей ідеологічний і водночас людський вимір зумовив Другу світову, афганську авантюру, чорнобильську катастрофу, війни на околицях колишньої совітської імперії, про які писала Алексієвич. І коли її запитали, чи не хоче вона написати про Донбас, вона відповіла: «Я про це уже написала». Коріння ситуації на Донбасі лежить в ідеології «червоної людини», в совку, якщо простіше.
Словам письменниці, які звично перекрутили в РосЗМІ, і яким радо повірила наша людність, навіть інтелігентна, передувало питання Володимира Епштейна: «Чому Ви уважаєте, що з совку вислизнули лише країни Балтії? Чому Ви уважаєте їх більш європейськими? Адже Холокост на балтійських теренах був чи не найстрашнішим?». Світлана Алексієвич відповіла на це питання. І мимохіть зачепила історію Холокосту взагалі. Все, що вона говорила, ми знали і раніше: і долю литовських та польських євреїв, яких убивали не тільки нацисти, але й сусіди; і долю євреїв у партизанській Білорусі, де радянські партизани добивали тих, хто дивом утік з гетто. До речі, в часи моєї молодості славетні «Песняри» співали пісню, де були такі слова: «Каждый четвертый из белорусов, каждый четвертый пал на войне». Ці вірші Михайла Матусовського – ілюстрація замовчуванню Холокосту в Радянському Союзі. Бо з тих, хто загинув у Білорусі, чи не половина – то білоруські євреї. Прекрасно знав про це автор – етнічний єврей, родом з Луганська, але написав те, що було в межах совітської ідеологеми. Всі знають про Бабин Яр, а хто з вас знає про Гродненське або Мінське гетто? Загинули усі гродненські євреї, тому що доблесна Червона Армія залишила місто до вечора 22 червня 1941 року. І серед катів гетто, що в Києві, що в Гродно, що у Мінську, були не тільки німці, і не тільки фольсдойче. Були і білоруси, і українці, і росіяни.
І серед карателів були теж усі. Тут мушу погодитись з критиками Алексієвич, не тільки українці звірствували в Білорусі. Достатньо почитати книгу її учителя – Алеся Адамовича «Карателі» (засновану, до речі, на документах). Серед згаданих ним карателів: уродженці підсовітських, а не західних областей – Полтавської, Дніпропетровської, Могилевської. У тому числі колишні солдати і офіцери Червоної Армії. Природно, ні про якого Бандеру вони навіть не чули. Просто звично пішли служити тому, хто був на той момент сильніше.
І рятували євреїв, допомагали партизанам, ховали поранених червоноармійців теж - і українці, і росіяни, і білоруси, і латиші ... Інша справа, що рятувальників було менше, ніж карателів.
Ось це розсіяне, розпорошене зло, перемішане, переплетене з добром – лейтмотив книг Світлани Алексієвич. На її думку, відмежування добра і зла можливе лише тоді, коли й те, й інше відрефлексовано. Це якраз те, чого, на жаль, не сталося на теренах колишньої російської-совітської імперії. Не засуджено комунізм, не подолано антисемітизм, не поставлено заслон ксенофобії. А невідрефлексоване зло має тенденцію відродитися, що й відбувається сьогодні на наших очах буквально. Хіба це не правильні думки?
Тому час читати Алексієвич, а не слухати ворожі ЗМІ, не вестися на інформаційну пропаганду, завданням якої, серед іншого, є навіювання думок про те, що Україну не підтримують навіть її друзі. Навіть українка за мамою, чесний та глибокий мислитель Світлана Алексієвич.
