«Абсолютно слабке рішення»
Мінськ 2.0 не став Дейтоном. Вирішення конфлікту на Донбасі фактично не просунулося. Для таких висновків є серйозні підстави. І взяте як заголовок висловлювання президента Литви Далі Грибаускайте є тому додатковим підтвердженням.
Першою ознакою, що не все вдалося, є знижений ранг підписаного документа. Не президенти і канцлер його підписали, а представники сторін в Контактній групі. Чого вартий підпис представників так званих «ЛНР» та «ДНР», ми чудово розуміємо. І весь той фарс, розіграний Путіним, з тиском на лідерів сепаратистів, доповнює вельми сіру картину.
Найважливіший факт. Відновлення українського контролю над кордоном віднесено на досить тривалий проміжок часу. Зрозуміло, що на форму контролю, яка нас влаштовує, Росія зараз погодитися не може, й наполягати на такому формулюванні — означало б зірвати переговори, чого Москва домагалася. Однак дати мали були бути більш реальними.
Порошенко доводилося рахуватися з тим, що виїхати з Мінська без досягнення хоч якоїсь угоди ні Меркель, ні Олланд не могли. Для них це означало б дуже важку поразку, передусім у міжнародному плані. Після цього в обстановці нового ступеня ескалації конфлікту дипломатична ініціатива цілковито переходила до Вашингтону. Звідси й тиск на українського президента, й формулювання, що не зовсім влаштовують українську сторону, щодо виборів, амністії бойовикам і не дуже зрозумілої лінії розмежування. З одного боку, щодо фактичної на сьогоднішній день, з іншого — за станом на вересень минулого року. Очевидно, що виникає якась невизначена зона. І таких моментів декілька. У певному вигляді згадка про системи залпового вогню «Торнадо» вже на папері повною мірою видає російське втручання, оскільки такого озброєння в української армії немає. Фіговий листок, що всю зброю сепаратисти захопили на території України, остаточно злетів. Чи то в Москві не догледіли, чи то вирішили, що і без цього всім усе відомо. Тим не менш, важливий момент в юридичному сенсі.
На разі надії після мінської угоди не надто райдужні.
По-перше. Є стійке відчуття, що сепаратисти за московською вказівкою виконувати їх не будуть. Не важливо, під яким приводом. Путін своєї мети не досяг, Україну на коліна не поставив, а втратив уже багато. Для нього дедалі очевиднішою стає політична альтернатива: aut cum scuto, aut in scuto — зі щитом або на щиті.
По-друге. Остання мінська угода чітко вказало кордони підтримки, на яку ми можемо розраховувати з боку наших європейських партнерів. Україну вони, звичайно, підтримують, але йти на серйозне протистояння з Росією, навіть економічне та фінансове не будуть. Принаймні поки що.
Угода в Дейтоні принесла мир на Балканський півострів. Схоже, що Мінськ 2.0 це завдання не виконав.
