Американські гірки
Справжнім стримуванням Росії може стати військовий контингент США, дислокований у кожній з країн Східної Європи, яким загрожує Кремль
Здавалося б, звістка про те, що США мають намір розмістити в країнах Східної Європи важке озброєння для свого контингенту, який може бути перекинутий туди в разі виникнення кризисної ситуації, а також розглядають можливість направити на Європейський контингент винищувачі п’ятого покоління F-22 Raptor як засіб запобігання можливій російській агресії — це хороша новина для України. Але при найближчому розгляді проблеми оптимізму має поменшати. З одного боку, створення складів американського важкого озброєння в Європі наче підвищує ймовірність його постачань Україні. У разі необхідності Києву можна буде швидко передати зі складів у Польщі, Угорщині й Румунії якщо не танки, які є наступальним озброєнням, то хоча б бронетранспортери і ПТУРС.
Але, з другого боку, той факт, що допускаються дозовані просочування інформації аж ніяк не про прийняті рішення, а лише про наміри й переговори, непокоїть. Адже якби у Вашингтоні дійсно збиралися розмістити важке озброєння й техніку біля кордонів України, Росії й Білорусі, то спочатку таке рішення, після попередніх, але суто таємних консультацій з союзниками, було б прийняте, а потім уже про нього було б урочисто оголошено. І одразу б почалося розміщення в Східній Європі заявленої техніки й озброєння, щоб Росія, єдиний потенційний противник, проти якого спрямована подібна акція, не вжила б контрзаходів, дипломатичних і військових.
Ні, швидше, широко розмножені витоки про американські наміри розмістити озброєння й техніку в Європі для протидії російській агресії покликані всього лише надіслати певний сигнал Москві про те, що треба швидше домовлятися й знаходити якийсь компроміс щодо України. А то, мовляв, американці змушені будуть вживати деякі військові заходи для стримування Росії. Біда, проте, полягає в тому, що, як я вже неодноразово говорив, компроміс між Росією й Заходом щодо України принципово недосяжний, оскільки його неможливо зафіксувати юридично, тобто законодавчо. Адже не можна уявити собі, щоб до Конституції України було записано окремою статтею, що український уряд завжди має бути дружній Росії (а на менше Путін не погодиться). Або щоб статути Євросоюзу й НАТО були б забезпечені спеціальними пунктами про те, що ці організації ні за яких обставин не приймуть Україну до своїх лав.
Тому на практиці переговори Америки з союзниками про розміщення озброєнь цілком можуть затягнутися до кінця президентського терміну Барака Обами. Якщо нинішній президент США й наважиться все-таки розмістити додаткові танки й ракети в Східній Європі, то зробить це лише під самий кінець свого перебування в Білому домі, щоб полегшити для Гіларі Клінтон ведення передвиборної кампанії. І зробить це з тим розрахунком, щоб рішення про створення складів американського озброєння у Східній Європі втілювати в життя довелося б уже новій адміністрації. Так само й рішення про постачання Україні американської оборонної зброї Обама може прийняти в останні місяці свого президентства, якщо, звісно, його не змусить зробити це контрольований республіканцями Конгрес. Недаремно сенатор-республіканець Джон Маккейн назвав нездатність адміністрації постачити зброю Україні «однією з найганебніших сторінок американської історії».
Для нинішнього американського президента головне —позначити деяку публічну активність, покликану свідчити про його наміри протистояти російській агресії. Тут переслідуються лише цілі пропаганди, але не реальної політики. Складається враження, що Обама із завзятістю, гідною кращого використання, продовжує шукати всілякі приводи, щоб не робити нічого серйозного для розв’язання української кризи та припинення російської агресії.
Відповідь Путіна на загрозу розмістити американські танки в Східній Європі — не намір, а рішення збільшити російський арсенал на 40 МБР. Знову-таки, це розраховано в першу чергу на західну громадськість. Західні політики розуміють, що на самогубний термоядерний конфлікт з гарантованим взаємознищенням Путін не піде, але на громадську думку подібний шантаж діє. А для тих західних політиків, зокрема Обами, хто шукає недосяжного компромісу з Путіним, погрози такого роду є зручним виправданням того, щоб не робити ніяких рішучих дій. Хтось, можливо, навіть запропонує обміняти не розміщені ще в Європі американські танки на ще не вироблені російські ракети. Одне з інформаційних вкидань, покликаних виправдати бездіяльність Обами, полягає в тому, що постачати летальну зброю Україні Америці нібито заважає незгода на це деяких членів НАТО і Євросоюзу.
На жаль, цю ахінею цілком серйозно повторив навіть прем’єр-міністр України. Тут чітко уявляєш собі, як у Вашингтоні нарешті оголошують, що починають постачати Україні летальну зброю. А у відповідь, допустимо, Угорщина й Словаччина заявляють найрішучіший протест і виходять зі складу НАТО. Невже Обама і Яценюк можуть когось серйозно переконати в тому, що це європейці блокують як введення серйозніших фінансово-економічних санкцій проти Росії, так і початок постачань летальної зброї та бойової техніки Україні? Навіть якщо, наприклад, не Словаччина й Угорщина, а Німеччина й Франція, щоб зберегти відносини з Путіним, заявлять, що рішення про постачання летальної зброї Україні є спірним і може спровокувати нове загострення кризи в Україні, ніяких кроків для протидії постачанням зброї Києву ні Берлін, ні Париж не чинитимуть. Навпаки, і німці, і французи, включаючи їх керівників, у глибині душі зітхнуть з полегшенням, хоча й не афішуватимуть свої справжні почуття на публіці, якщо американці дійсно почнуть постачати зброю українцям і посилять санкції проти Москви. Тоді в Європі зрозуміють, що США дійсно готові серйозно втрутитися у врегулювання української кризи.
Поки ж плановане розміщення у Східній Європі озброєння й бойової техніки для американського контингенту чисельністю аж 5 тис. солдатів і офіцерів не виглядає дуже вражаючим жестом, навіть якщо рішення про розміщення буде все-таки прийняте у Вашингтоні. 5 тис. осіб явно недостатньо, щоб захистити не лише всю Східну Європу, а навіть хоча б її сегмент, якому найбільше загрожують зараз, — країни Балтії. У разі, якщо Путін вирішить вторгнутися хоча б до однієї з балтійських республік, наприклад до Латвії, він напевно використає для вторгнення одночасно кілька десятків тисяч регулярних солдатів і добровольців. До країни, що стала жертвою російської агресії, зможуть оперативно перекинути в найкращому разі кілька сотень американських солдатів. Погоди вони не зроблять. До того ж не відомо, чи будуть прибулі мати від свого уряду мандат на ведення активних бойових дій проти російських військ і добровольців. Росіяни ж можуть просто блокувати американський контингент, не обстрілюючи його, і якщо американці не матимуть чіткого наказу воювати або не стануть воювати, визнавши своє становище безнадійним, російської агресії вони не зупинять, а от безсилля НАТО цілком продемонструють.
Отже, розміщення озброєння й техніки для 5-тисячного контингенту у Східній Європі — всього лише демонстративний жест, який ніяк не зможе запобігти реальній агресії, якщо вона раптом мати місце. Справжнім стримуванням можуть стати американські військові контингенти, дислоковані в кожній з країн Східної Європи, що перебувають під загрозою, на постійній основі, причому чисельністю в кілька тисяч осіб кожен. Посилання на основоположний акт Росія — НАТО, що нібито то забороняє робити це, після російської анексії Криму й війни на Донбасі виглядають смішно. Але для такого рішення у американського керівництва має бути сильна політична воля, якої зараз не спостерігається.
Проте одна хороша для України новина на американському напрямку все ж є. Зараз фаворитом передвиборних президентських перегонів у США наче стає Джеб Буш, який після досить невдалого старту Гіларі Клінтон, на яку обрушився град корупційних скандалів, уже встиг успішно пройти оглядини в Європі. Прихід республіканської адміністрації до Білого дому може різко змінити американську політику по відношенню до української кризи, тоді як перемога Гіларі Клінтон призведе до збереження колишнього курсу, незважаючи на всю риторику про необхідність «проявляти твердість» по відношенню до Москви. У той же час прихід Джеба Буша або якогось іншого республіканського кандидата на зміну Обамі поки не виглядає заздалегідь визначеним. Головне ж, щоб новий американський президент виявився кимось на кшталт нового Рональда Рейгана й, урешті-решт, дозрів би до усвідомлення необхідності відправки в Україну не лише американської зброї, а й американських військ. Лише в цьому випадку з’явиться надія, що українська криза буде завершена.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
ЦИТАТА «Дня»
Юозас ОЛЕКАС, міністр оборони Литви:
Росія просто намагається прикрити свої дії, оскільки дислокації озброєння ще немає, а агресія проти України вже ведеться, навчання — зокрема розміщення «Іскандерів» у Калінінградській області — вже має місце. Плутають причину зі слідством. Відповіддю НАТО і Литви є посилення оборони та захисту своїх територій, а не навпаки: ми нікому не погрожуємо, ми ні на кого не збираємося нападати
(Delfi.lt)
