Авдіївка – як символ
«Під Авдіївкою окупанти знову пішли в атаку, бій триває й досі – військові». «Це наші надра: Гройсман не бачить іншого варіанту, як отримувати вугілля з неконтрольованих територій». Ці дві новини стоять в інформаційних стрічках поруч. З інтервалом у хвилину. Якби не трагедія, яка розгортається зараз на Донбасі, можна було б посміятися. Ні, керівництво країни не є байдужим до долі мешканців населеного пункту, який вже третю добу перебуває під масованими обстрілами ворожої артилерії. Розпочато евакуацію, місцева влада створила координаційний штаб і намагається забезпечити мирних жителів усім необхідним. Прем'єр-міністр Гройсман зробив заяву, що події в Авдіївці – це злочин проти людей, які ні в чому не винні. Президент перервав свій візит до Німеччини та скликав тристоронню групу. При цьому продовжується інформаційна кампанія, яка має на меті запевнити українців, що торгівля з окупованими територіями вигідна Українській державі.
Що ми маємо на сьогодні? В Авдіївці — - 22 морозу. Понад 15 тисяч людей залишилися без води, електрики, тепла. Попри досягнуту домовленість про припинення вогню бої продовжуються. Немає жодної змоги відновити у повному обсязі життєзабезпечення населеного пункту, де просто зараз перебуває більше двох тисяч дітей. Місцева влада в особі Павла Жебрівського говорить про те, що навколишні міста зможуть прийняти близько 9 тисяч біженців. А інші. Куди їх? А дійсно. Куди 40-мільйонна країна може подіти тисячі людей, яким загрожує смертельна небезпека?
Адже під постійною загрозою перебувають мешканці Маріуполя.
Ми живемо в умовах підлої війни, а поводимося так, наче єдиною запорукою звільнення є безперервне постачання ковбаси бойовикам та пенсій бабусям. І ще диван. А як же без нього? Право українського громадянина на перевезення дивана через лінію фронту захищають сила-силенна українських правозахисних організацій. Справа про порушення «прав дивану» навіть дійшла до Європейського суду з прав людини.
Ви думаєте, я перебільшую? Анітрохи. Правозахисні організації і справді борються з Україною як основною порушницею прав людей, що перебувають в окупації. Програма з поступового наближення окупованих територій під гаслом «Геть бар'єри» нещодавно була винесена Міністерством з питань тимчасово окупованих територій на публічне обговорення. В документі заради реінтеграції пропонується розширити співпрацю з окупованими територіями, проводити спортивні змагання з командами «з того боку», збирати конференції та круглі столи. При цьому жодного слова нема про пункти прийому біженців, формування підрозділів швидкого реагування для переміщення величезної кількості людей, що опиняються у небезпеці. Таке враження, що ситуація, яка спіткала Авдіївку, не розглядається в принципі. Всі дії влади сьогодні спрямовані на полегшення життя українців під дулами бойовиків, замість сприяння виходу українських громадян із небезпечної антиправової зони. Виходу, а не курсування за пенсіями та виплатами.
Два різні світи: реальний, в якому війна будь-якої миті може перекинутись за лінію умовного розмежування, і програмний, де приймаються документи про поглиблення співпраці з окупованими територіями, звучать промовки про необхідність розширити список товарів та поглибити горизонтальну дипломатію – зв'язки між представниками громад з окупованої і вільної частини українського Донбасу. Це якісь різні світи, які одночасно присутні у нашому житті. Основна вимога часу, на яку треба відповідати й українській владі, й українському суспільству, – це створення ефективних стратегій протидії іноземній агресії. Авдіївка стала нагадуванням про те, що є насправді важливим. Вона є символом того, що будь-які домовленості з країною-окупантом підписуються кров'ю українців. Будь-які спроби покластися на підписані документи коштуватимуть українцям життя та свободи.
