Багатоходівка?
Наближення Нового року спонукає до підбиття підсумків – хочеться підсумувати пройдене, проаналізувати недоліки й досягнення у житті країни. Зізнаюся чесно: отримавши від редакції «Дня» традиційний питальник про героїв і антигероїв року, я замислився надовго, бо 2017 рік – зрештою, як і всі останні роки – виявився багатим на різноманітні події й перипетії. Чи був він роком успіху для України? На це запитання кожен має дати відповідь самостійно й відповідно до власних уявлень про перемогу і зраду. Як на мене, плюсів більше, але все ж не так багато, як хотілося б.
Та є один аспект, що страшенно муляє: оглядаючись назад, рік виглядає вервицею криз і скандалів, обурень і конфліктів, підкилимних ігрищ, погоні за наживою і особистих образ, що відлунюють у політичному житті цілої держави. Простіше кажучи, влада країни значно більше часу «вбиває» на політичні розбірки й рокіровки, ніж на роботу з реформування України. Складається враження, що в порядку денному передують бажання зі знищення політичних опонентів, розчищення дороги до переобрання, переділу активів і навіть хитромудрі схеми виведення грошових активів в офшори, а вже потім у ньому записані безпека країни, геополітичне лобіювання наших інтересів, проведення комплексних внутрішніх реформ.
Повторюся: коли посеред місяця, скажімо, травня, аналізуєш поточну ситуацію, то здається, що тривають якісь важливі процеси, проводяться фундаментальні зміни, розгортаються запеклі дискусії про візії майбутнього, відбуваються баталії між прихильниками різних політичних таборів. І так – щомісяця. А коли наприкінці грудня оглянешся назад, то й згадати нічого – то сміттєва криза, то Міхомайдан суцільний. Буря в склянці води, яка завдає країні шкоди вже в той простий спосіб, що витрачаємо дорогоцінний час. Навіть не витрачаємо, а банально втрачаємо – на всю цю гризню, меркантильно-корупційні й олігархічні переділи, які дехто намагається називати політикою. Таким і був цей рік – «кашею» зі скандалів і стресів, інтриг і запроданства.
Але найголовніше, що дає можливість відкрити «передноворічна» і таким чином панорамна оптика, ‒ відсутність цілісності, стратегічності, всеохопності. Смішно згадувати мудрування деяких «експертів», які ‒ залежно від того, на кого працюють – пояснювали дії влади чи опозиції багатоходівками, стратегічним баченням майбутнього країни, якимось таємним і дуже розумним планом. Секрет Полішинеля полягає в тому, що жодного плану немає. Немає у влади, як і в опозиції, ніякої стратегії. Все, чим вони займаються – торуванням шляху до переобрання, цим і пояснюються їхні конфлікти й примирення, формування коаліцій чи опозиційні демонстрації. Влада просто гасить пожежі, безсистемно воює з опонентами – але не для втілення якоїсь політики, а просто задля утримання влади. Крайня межа горизонту для владоможців – дата наступних виборів. Плану немає. Живемо сьогодні на сьогодні.
