Безкінечний «2014-й рік»
Чим більше ми «домовляємося», тим більше час зупиняється для всієї України
В Новий рік входить Україна і окупований Донбас. І здається, що тут - на Донбасі - застиг час і навіть відмотав назад на роки, десятиліття. Ні дефіцитні 80-ті, ні злиденні 90-ті не можуть порівнятись з тою депресією, яка панує в містах, де зараз існує влада бойовиків. Сумним і приреченим виглядає Луганськ, не дивлячись на традиційно встановлену в центрі міста ялинку та похмурого віслюка, що катає малят. Малят, яким в школах говорять про те, що вони живуть в «ЛНР», а не в Україні, та яким навіюють нових «героїв». Ці «герої» здебільшого вже пішли в небуття. І не від кулі українського солдата, а від вибухівок банди Плотницького. Насправді і сам Плотницький, статки якого оцінюються в 30 млн доларів (так, ті хто погрожують приходом «злих» американців, тримають рахунки саме в доларах), і його поплічники поставлені тут для того щоб бути формальною ознакою влади (вони ж бо «республіка»). Саме тому Плотницького, який ще кілька років тому, займаючи посаду рядового чиновника, випрошував хабар в 200 грн, поки що ніхто не збирається замінювати. Адже він «обраний» на «виборах». На тих саме «виборах», які проводились під стволами автоматів та закликами «будуть всі свої». Плотницький, як і «вибори» з «референдумом», є фейковою, але ознакою «державності» так званої «ЛНР». Кремль розчистив йому ареал для збагачення, відправивши за цей рік низку ватажків банд формувань на той світ, починаючи з Олексія Бєднова, який ще 31 грудня 2014 року вітав луганчан зі святами, щоб вже 1 січня 2015 року бути спаленим у власному джипі. За Бєдновим пішли і інші конкуренти «обраного» Плотницького. Це і колишній тамада, а згодом «польовий командир» Олексій Мозговий, і «народний мер» Первомайська Євген Іщенко, зрештою алкозалежний козак Пашка Дрємов. Не збагнули вони до кінця, мабуть, що мають справу зовсім не з Плотницьким, а з Кремлем, якому потрібна чітка ієрархія і вертикаль. Або просто революційна інерція так затьмарює очі, що ті, хто її очолюють, просто не можуть відмовитись від думки про те, що їх просто використали. Криваво, злочинно, принизливо використали. Тепер вони заважали, як неконтрольовані елементи, а отже ускладнювали відповідні маніпуляції. Більше того, вони ставали конкурентами за контроль над копанками, а отже вибивались із загальної системи не лише заробітку, але й шантажу України. Адже Кремль не лише тисне на Україну військово. 80% вугілля залишилось на контрольованій бойовиками території, і досі Київ вимушений закупляти його хоч і з власних шахт, але у бандитів.
Швидше за все, відчуваючи щось неладне, завчасно попросив звільнитись із посади голови ради «міністрів» карикатурний Циплаков. Плотницький його великодушно відпустив і призначив на його місце «генерал-майора народної міліції» Сергія Козлова. Дехто такі ротації на місцевому рівні пов’язує з кадровими маніпуляціями вище. В цьому випадку йдеться про призначення нового представника РФ на мінських перемовинах Бориса Гризлова. Про таку кореляцію казати важко. Ясно одне – і у Плотницького є ті, хто якщо не дихають йому в спину, то принаймні виконують роль наглядача Кремля. А нещодавній конфлікт між «міністром» палива і енергетики Ляміним (людина Єфремова - Плотницького), який керував сферою згаданих копанок, і так званим «МГБ» (в особі Пасічника) доводить, що у випадку чого спецслужби можуть розіграти різні варіанти з заміни теперішніх «царьків». Інтригою для багатьох залишається, наскільки зберігся вплив у регіоні Олександра Єфремова, якому ті копанки фактично й належали.
Нагадаємо, що в лютому цього року Єфремов був заарештований, випущений під заставу, на нього одягли браслет, який згодом благополучно зняли. Єфремова, як вважають експерти, вирішено не чіпати. Комусь потрібна зв’язуюча ланка в трикутнику Москва – бойовики – Київ, і нею буде зовсім не народ, а конкретні зацікавлені і контрольовані Кремлем особи. Єфремов – контрольований. Його основні статки – в Росії, його копанки – на Донбасі, а він під наглядом в Києві. Але скільки ще таких контрольованих Єфремових? Реінкарнація «регіоналів» у образах «Опоблоку» і навіть БПП говорить про те, що корупційно-олігархічна система повертається до свого початкового рівня. В цій країні немає політики, а є торгівля. В тому числі і національними інтересами. Луганчани це відчувають, тому вже не надіються ні на що.
Люди очікують загострення військової ситуації. Замерзлий ґрунт (сприятлива умова для просування) і активізація бойовиків з початку листопада доводять, що тиск на Київ буде продовжений. Але від того ніяк не розв’язуються питання гуманітарного забезпечення окупованих територій, де все ж таки залишаються наші громадяни. Росія себе окупантом не визнає і обмежується лише гумконвоями, на яких уже півтора року робить сюжети для російського ТБ. При цьому військовий анклав окупанта на Донбасі створений і є дуже потужним. А отже – глухий кут. Потворна ситуація, за якої триває торгівля вугіллям, забороняється провіз фур із продовольством і на КПП на лінії розмежування по шість-сім годин громадяни вистоюють черги.
Нещодавно до Станиці Луганської із самого Луганська були звезені мирні мешканці, які організовано провели мітинг, вимагаючи перенести логістичний центр з контрольованої Україною території на окуповану. Звинувачувати цих людей в абсурдності вимог не варто - в Луганську не буває природніх мітингів без наказу з «центру». Але варто згадати, як колись луганські бабці малювали плакати «Досить годувати Україну», які згодом ті ж бабці перемальовували на гасла з вимогою припинити продуктову блокаду міста. Насправді зараз у віджатих супермаркетах продається здебільшого російська продукція, яка гірша за українську. В Луганську обертається рубль. Як і раніше крамниці переважно працюють до шостої-сьомої вечора, а остання маршрутка містом вирушає о сьомій вечора. Зарплатня копійчана і, як говорить один із місцевих, однією з найбільш оплачуваних професій є професія листоноші. «Чому листоноші? Їх більше всіх відстрілюють» - пише луганський блогер. Стан населення не просто депресивний. Люди почали звіріти. Адже очевидно, що кінця і краю цьому «2014-му року» немає. Саме так. Луганськ застиг тоді в 2014-му, коли його захопили бандити і остаточно окупували російські війська. Тут час зупинився. Пролонгований нормандською четвіркою на 2016-й рік Мінськ-2, розмови про вибори на окупованому Донбасі під гуркіт канонад та неможливість контролю над кордоном демонструють не просто заплутаність стану речей, але й інколи очевидну їх абсурдність. Театр кривавого абсурду давно тут перетворився на драму безвихідності. І згадана реінкарнація старих систем вже в Києві натякає, що, чим більше ми «домовляємося», тим більше час зупиняється і для всієї України.
