Бідність та інформаційна вакханалія
Аудиторію українського телебачення, на жаль, мало цікавлять теми, пов’язані з правами людини, нападами на громадських активістівВона дуже погано орієнтується в реаліях суспільно-політичного життя та щодня стає об’єктом різноманітних інформаційних маніпуляцій.
Іноді ми можемо почути іронічні коментарі щодо цього. Час від часу лунають закиди в бік значної частини українців, які, мовляв, погано орієнтуються в хитросплетіннях української політики та функціях і повноваженнях тих чи інших посадовців й органів влади.
Але чи є підстави для таких закидів з боку людей, які пізнали всі блага інформаційної цивілізації та мають можливість думати ще про щось, крім того, як прогодувати сім’ю?
За різними оцінками від 52% до 74% українців дізнаються новини з телебачення. З моїх спостережень, як телеведучої, їх переважно цікавлять наступні теми: пенсії, субсидії, тарифи, ціни на продукти, церковні свята й богослужіння.
Повз їхню увагу зазвичай проходять теми нападів на активістів, російсько-української війни, окупації Криму, конституційної кризи etc. З гучних справ (убивство Катерини Гандзюк, напади на Стерненка, убивство Шеремета, кримінальне переслідування Федини та Звіробій) більшою чи меншою мірою інтерес викликав суд над Стерненком у червні 2020 року. Тоді чимало глядачів спостерігали за сутичками між правоохоронцями й мітингувальниками біля приміщення суду.
Уявіть, як болять ці щоденні показники людині (тобто мені), яку гуманітарна і правоохоронна тема турбує чи не найбільше.
А тепер трохи українського контексту, в який я занурилася під час роботи над інформаційно-аналітичною програмою.
Близько 27% населення України — пенсіонери, 11,3 млн осіб.
Близько 25% офіційно працевлаштовані (дані Мінсоцполітики за січень 2020 року, до карантину, запровадженого в березні).
Тобто пенсіонерів більше, ніж тих, хто «платить» їм пенсію.
Мінімальна пенсія — 1769 грн.
Середня пенсія — 3507 грн.
Максимальна пенсія — 16380 грн (отримують тільки колишні судді, прокурори, нардепи або ті, хто заробляв не менше 60 тисяч гривень на місяць та мав 35 років стажу). У першому півріччі 2020 року за межею бідності жили близько 19,4 млн українців (дані НАНУ). Це більш ніж половина населення.
Згідно з критеріями ООН, «за межею бідності» — це коли у людини в обороті менше ніж 150 доларів США на місяць. Понад 3 млн домогосподарств (приблизно 1/4 населення України) — субсидіанти, тобто люди, які потребують державної допомоги для покриття витрат на комуналку.
Понад 15 тисяч українських сіл не мають інтернету або не мають можливості під'єднати швидкісний (тобто нормальний). Це близько 3,5 млн українців (інформація від Мінцифри за січень 2021 року).
Не знаю, як зараз, але станом на літо 2019-го більш ніж половина українців (52%) ніколи не була за кордоном (Research & Branding Group). З тих, хто був, значна частина — трудові мігранти, а не туристи.
І тепер спробуйте закинути усім цим людям, які або відірвані від цивілізації, або не можуть дозволити собі купити книжку, зводячи кінці з кінцями, що вони дурні, бо не знають прізвища прем’єр-міністра і що таке НАБУ. Спробуйте обуритися тим, що вони не розуміють, які повноваження у президента чи нардепа.
Це легше робити, маючи стабільний столичний рівень доходів, коли плануєш тріп на Буковель і додивляєшся свіжий нетфлікс-серіал, попиваючи гарбузовий лате. Тепер уявімо, що у нас це все забрали, а з розваг — тільки українське телебачення, а там часто інформаційна вакханалія в інтересах різних політиків і олігархічних груп, яким не цікаво боротися з бідністю і корупцією на всіх рівнях, а радше навпаки.
Тому часто я думаю: що треба для того, щоб докорінно змінити це громіздке постсовкове державне одоробло і вийти із замкнутого безпросвітного кола під назвою «чого Іван бідний?».
Це зможе, мабуть, тільки групка відбитих на всю голову камікадзе, які не боятимуться зробити нашому біднющому, задуреному комерційним телевізором народу шокову терапію реформ на всіх щаблях, застосувавши оцю tough love. Боляче, без популізму і максимально швидко. Такий розклад зараз здається чудом. Але я дуже хочу вірити в чудеса, бо що ще лишається.
Зізнаюся, занурюватися в наші реалії теж боляче, але дуже корисно. Не гидуйте робити це хоч іноді, включивши телек.
Дарія ГІРНА, журналістка, ведуча програми «Суспільна студія» на телеканалі UA: ПЕРШИЙ
