Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Час жерсті

28 жовтня, 11:38

Буває так, що хочеш одного, а виходить зовсім інше. Закон ненавмисних наслідків, який у російській політиці більш популярний, ніж російська рулетка.

Так, Кремль шантажем, дрібними капостями й більш серйознішими гидотами домігся того, що Захід прокинувся. А прокинувшись, почав дивитися на Росію з підозрою.

Звичайно, Кремль не хотів конфронтації. Але, бачачи наївність і схильність західного істеблішменту до компромісів, Кремль спробував примусити Захід до співпраці на своїх умовах. Такий собі примус до любові по-російськи. Ненавмисний підсумок: західне співтовариство почало шукати спосіб відгородитися від Росії ровом, і якнайглибшим.

Потрібно було дуже постаратися, щоб тільки 12% шведів, 23% голландців, 26% британців, 35% німців та 18% американців сьогодні сприймали Росію позитивно.

Росія перестає бути для Заходу предметом суперечок між прихильниками і противниками. Підозра до Росії стає об'єднуючим Захід чинником. Прикладом західного єднання можуть бути санкції у відповідь на замах на вбивство Навального. Кілька років тому санкції були б предметом дебатів. Угорщина, Італія, Австрія, Греція намагалися б їх відкласти й пом'якшити. Сьогодні санкції через Навального ухвалено без заперечень.

Москві доведеться позбавлятися надій на європейських лоялістів. Як можна сподіватися на проросійську політику угорського прем'єра Орбана або італійських лідерів, якщо 57% угорців і 53% італійців ставляться до Путіна з недовірою?

Прикладом гуртуючої ролі Росії є Америка. Це найбільш розколота демократія - американці мало в чому можуть погодитися один з одним. Але ворогуючі еліти об'єднує ворожість до Росії, що будь-якої миті може вилитися в чергові антиросійські санкції.

Захід створює нову систему стримування Росії. Навіть західні кола, які виступають за співпрацю з Москвою, говорять: ми повинні йти на діалог із Росією, але ми розуміємо, що Росія - чужа для нас країна. Діалог із чужим навряд чи гарантує надійне співробітництво.

Вирішальною силою західного стримування є США. Але й інші західні держави перебудовують свої системи безпеки, вбачаючи в Росії загрозу. Велика Британія готує до кінця року переворот у своєму військово-стратегічному мисленні, розробляючи нові кіберзасоби, хімічні (!), біологічні та радіологічні технології. У Німеччині та Франції створюються командні центри із запобігання загрозам для їхніх космічних проєктів. Немає сумнівів, хто для них є джерелом таких загроз. Норвегія шукає способи відповісти на російську активність поблизу її кордонів.

Прикладом країни, яка розбудовує свою систему безпеки, є Швеція. Шведи збільшують свої військові витрати на 40% і чисельність своїх збройних сил на 50%. Вони повертають військовий контингент на острів Готланд - стратегічний вузол у Балтійському регіоні. Але головне: шведи відроджують стратегію цивільної оборони, яка передбачає участь населення у протистоянні національним загрозам. Пояснюючи причини такого радикального повороту, шведи говорять, що їм набридли російські спроби залякування за допомогою підводних човнів і бомбардувальників поблизу шведських кордонів. А деякі стверджують, що в їхньому просторі.

Готовність Заходу до стримування створює й нову ситуацію всередині Росії. Зручна для російської еліти модель існування - через гавкання  на Захід й особисту інтеграцію в нього - розсипається.

Російська клептократія, що існувала за рахунок підкупу західного істеблішменту, починає почуватися за межами країни незатишно. Але російським рантьє буде некомфортно і в Росії, навіть якщо вони перевели сюди свої капітали. В атмосфері взаємної підозріливості Росії і Заходу вони виявляються чужорідним елементом і там, і там.

Сприйняття західним співтовариством Росії як загрози звужує для Москви очікувані вигоди від діалогу, змушуючи ще більше нашорошуватися.

Володимир Путін попри войовничі тиради завжди намагався залишитися членом світового Концерту. Він явно розуміє державність через можливість спілкування із західними лідерами. Ми бачимо, як він зараз прагне до відновлення діалогу з Америкою. Але саме він привів Росію до точки взаємного відторгнення.

Іронія в тому, що сьогодні Путін виглядає занадто м'якотілим для ситуації, яку він же й створив. Міністр-поет Лавров також не вписується в новий час, що вимагає більше жерсті!

Логіка зовнішнього відторгнення Росії робить для Кремля неминучою мобілізацію країни через відсіч ворогу. Все разом виводить у Росії на перший план оборонців нової породи, що не розбавлена колишнім політесом. Вони не пов'язані з Заходом. Їм нема чого там втрачати. Їх не дістануть західні санкції. Ситуація конфронтації - ось їхнє середовище! Президент Путін на їхньому тлі виглядає майже західником.

Виникло замкнене коло: Росія змусила Захід переходити до силового стримування, що, в свою чергу, заганяє Росію ще далі в пастку мілітаризму та ізоляції. Логіка життя за ровом визначатиме і режим управління в Росії, і склад її правлячої корпорації.

Але звідки взяти кошти на мілітаризацію? Пропозиція Мінфіну скоротити витрати на військових і силовиків - попередження про те, що гаманець порожніє.

Незрозуміло, наскільки суспільство та прагматична частина правлячого класу змиряться з епохою жерсті.

А поки Росію зносить. І ніщо не може зупинити цей процес.

PS. А хто виграє вибори в США і що нам очікувати? Так не важливо, хто виграє - вже зрозуміло, чого очікувати від будь-якого переможця.

[Текст з Facebook-сторінки автора]

 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати