Час зупинити Путіна – раз і назавжди
22 червня президент Росії перевершив сам себе, діючи у звичному в останні роки для нього стилі «Сталіна й Гітлера в одному флаконі» (Б.Соколов)
Його виступ на пленарному засіданні Держдуми, в якому він підбив підсумки п’ятирічної роботи депутатів, містив такі твердження, яких світ не чув за сталінсько-гітлерівських часів.
Ось що, зокрема, заявив Путін про Другу світову війну (утім, цих слів він демонстративно не вимовив) – мовляв, була тільки «Велика Вітчизняна».
«…75 лет назад гитлеровская Германия вероломно вторглась на территорию Советского Союза. Началась Великая Отечественная война. К этому времени нацистами, как известно, были порабощены многие европейские страны. И советский народ принял на себя самый мощный удар, но ответил врагу единым, могучим сопротивлением, стоял, в полном смысле этого слова, насмерть, защищая Отечество, полностью и окончательно разгромил агрессоров в своём логове, одержал великую Победу… Наши отцы, деды ценой своей жизни спасли Россию и всё человечество от «коричневой чумы».
…Главный урок прошедшей войны известен: её можно было предотвратить. Требовалось своевременно и твёрдо обуздать распоясавшихся нацистов и их пособников, но этого не произошло. На прямые предложения Советского Союза – нашей страны – о совместных действиях, о коллективной обороне следовал либо прямой отказ, либо эти предложения просто забалтывались. Руководство некоторых западных стран предпочло политику сдерживания Советского Союза, стремилось поставить его в условия международной изоляции. Однако реальная, страшная, глобальная угроза исходила тогда от нацизма… Мировое сообщество не проявило бдительности, воли, сплочённости, чтобы не допустить войны…»
У попередніх програмних виступах, присвячених війні, Путін згадував, хоча і як другорядних персонажів, західних союзників, які, до речі, почали битву з нацизмом майже на два роки раніше за СРСР. Згадував і про ленд-ліз – теж крізь зуби, але згадував. Тепер же – тільки Радянський Союз, який самотужки «повністю й остаточно розгромив агресорів» та «порятував людство» від «коричневої чуми», - потім сама «коричнева чума» - і нарешті, західні країни, вся світова спільнота, яка «не виявила пильності, щоб не допустити війни»…
Розклад зрозумілий: «рятівники людства» мають незрівнянно більші права у сучасному світі, ніж уся інша «світова спільнота». Одне слово, російські «юберменші», недлюди, - і неповноцінні «унтерменші». Знайомі твердження, чи не так? Зауважмо: навіть Сталін до такого не опускався…
А як бути із твердженням, що 22 червня 1941 року були «порабощены многие европейские страны»? Це хто, поляки з їхнім потужним збройним підпіллям? Норвежці та голландці, які вивели в порти союзників практично весь свій величезний торговельний флот, що всі наступні роки героїчно діяв у складі морських конвоїв, зокрема й тих, що йшли в СРСР? «Воююча Франція», яка не склала зброю? Серби й греки? Ніхто з них рабами не був. І бути не міг, на відміну від вихованих режимом Сталіна «гвинтиків»…
І щодо «найпотужнішого удару» теж трохи не так. У травні 1940-го для удару по Бельгії, Нідерландах і Франції Гітлер зібрав більші сили сухопутних військ та авіації, ніж на радянському кордоні у червні 1941-го. То вже в липні – після нападу СРСР на Фінляндію 25 червня, після підключення до бойових дій румунської армії – сил у Гітлера з союзниками додалося. Проте Червона армія все одно мала більше «багнетів», танків, літаків, гармат… Але це вже інші сюжети; зауважу тільки, що росіян-колабораціоністів у складі Вермахту і СС було більше, ніж узятих разом представників усіх європейських народів.
Ну а щодо «стримування СРСР»… «Наш лозунг – всемирный Советский Союз!» - співалося в офіційному гімні Комінтерну, очолюваного ВКП(б) зі штаб-квартирою у Москві. А в одній з резолюцій Комінтерну прямо було сказано: «Червона Армія – головна зброя робітничого класу – має бути підготовлена так, щоб виконати свою наступальну місію на будь-якій ділянці фронту. Кордони ж цього фронту в найближчу чергу (! – С.Г.) визначаються межами всього материка Старого Світу». То причини такого «стримування» були цілком реальними, чи не так? А коли у 1939 році почалися переговори СРСР із Британією й Францією про відсіч Гітлеру, передумовою угоди з ними Сталін висунув «створення коридорів» у Польщі, Литві й Румунії для введення туди кількох мільйонів військовиків з десятьма тисячами танків, інакше кажучи, окупацію цих держав. Ті, як й очікував Кремль, відмовилися – і негайно був підписаний заздалегідь підготовлений Пакт Молотова - Ріббентропа, а потім – Договір про дружбу (! – С.Г.) і кордон між двома «державами справжнього соціалізму», як висловлювалися німецькі політики.
Ясна річ, про це все Путін не згадує, - мовляв, не Об’єднані Нації воювали з нацизмом і перемогли його, а великий і могутній Радянський Союз. Але при цьому знаходить різкі слова на адресу Заходу, які в контексті виступу де-факто ставлять західні демократії врівні з Гітлером: «НАТО усиливает свою агрессивную риторику и свои агрессивные действия уже вблизи наших границ. В этих условиях мы обязаны уделять особое внимание решению задач, связанных с повышением обороноспособности нашей страны».
І ще один небуденний момент промови Путіна, коли «з флакону» вилазить уже не «вождь народів», а «великий фюрер». Це – про аншлюс Криму: «Считаю поистине историческим итогом работы вашего созыва правовую интеграцию Крыма и Севастополя, которой предшествовала ваша искренняя, сердечная моральная поддержка жителей полуострова накануне референдума о вхождении в состав Российской Федерации. Вы активно, где‑то эмоционально, а где нужно – весьма профессионально, поддержали настрой подавляющего количества граждан России – жителей Крыма и Севастополя». Що ж, Гітлер проводив референдуми (називаючи їх плебісцитами), щоб закріпити приєднання до Рейху «історичних німецьких земель», а Рейхстаг так само дружно затверджував відповідні «рішення»…
При цьому Путін примудрився чесно сказати про дві засадничих речі, про які йому би краще було промовчати. Чи, з іншого боку, всі маскувальні сітки скинуто і тепер злочинна сутність СРСР і його ідейна спорідненість із нацизмом насправді не є ґанджами, попри всю риторику про «коричневу чуму»? По-перше, прозвучала недвозначна формула «Советский Союз – наша страна». Тобто розкуркулювання, Голодомор, геноцид кримських татар, повоєнний державний антисемітизм, ҐУЛАҐ, придушення революції 1956 року в Угорщині та «празької весни» 1968 року в Чехословаччині – то все справи, здійснені Росією. Це Росія злочинно знищила десятки мільйонів людей. Це Росія поставила у 1962 році світ на межу ядерного апокаліпсиса… Це не я вигадав – це заявив Путін. А відтак Росія повинна заплатити за свої злочини проти людства і людяності, як колись гітлерівський Рейх.
По-друге, говорячи про нацистський напад на СРСР, Путін ужив слово «віроломно». Інакше кажучи, довіра до нацистів, віра у їхню дружбу була, а вони, паскуди, це зламали. А якби не напали, то СРСР і далі жив би у дружбі з Рейхом, щедро постачав сировиною його військову промисловість, обмінювався новітніми технологічними розробками, перевозив би по Транссибірській магістралі закуплений для своїх друзів індокитайський каучук тощо. І нехай би Гітлер розгортав на повний масштаб Голокост, нехай би винищував інші «неповноцінні народи» (в тому числі і «братів-слов’ян»), нехай би добивав Британію морською блокадою й десантами – нічого йому за це з боку СРСР не було би. А він взяв – і «віроломно вдерся»…
Загалом же маємо надзвичайно небезпечний симптом. Якщо Путін просто грає словами (як вважає багато хто з аналітиків), то ця гра має на меті водночас вкотре залякати та принизити Захід – і піднести до небачених висот російський імперський шовінізм з його гаслом: «Можем повторить» - в сенсі окупації європейських держав і знищення там усіх незгідних. А якщо Путін щиро вірить у висловлену ним маячню? Якщо йдеться про «політичний самогіпноз»? Страшно думати, до яких учинків може вдатися цей персонаж, якщо не знайти дієві способи зупинити його, бажано - раз і назавжди.
