Чого не зрозумів Янукович
Те, чого найбільше боявся Янукович, сталося: він отримав Майдан. І це означає, що він нічого не зрозумів
1. Він не зрозумів, ЯКОЮ країною він править. Коли кілька років тому на київських парканах почали з’являтися написи «Усьо будєт Донбас», я сприйняв це, як жарт. А виявилося, що Янукович, прийшовши до влади, і справді взявся поголовно, по всій Україні, насаджувати «донєцкіх» і запроваджувати той авторитарний стиль управління державою, до якого звик за роки свого губернаторства. Але Україна — велика й різна, і в ній живе дух демократії, поваги до свободи та гідності. Вона не любить, коли її ламають через коліно.
2. Він не зрозумів, що встановлення в країні режиму беззаконня — це глухий кут для всіх, і для нього самого також. Початком стало рішення щодо зміни Конституції України в неконституційний спосіб і «привласнення» собі тих повноважень, яких йому не надавали виборці. А далі покотилося: Конституційний суд перетворено в ательє по виконанню замовлень Адміністрації Президента; судова система швидко стала пародією на правосуддя. Право фактично скасовано; почалася ера ручного управління.
3. Він не зрозумів, що влада дається не для того, щоб красти. Дуже швидко «вилізли» задавнені, ще з часів «трудного дєтства», комплекси Януковича: пережиті колись травми вимагали увімкнення компенсаторних механізмів. Звідси — феномен межигірського раю, перетворення України в територію, де владарює Сім’я. Янукович став архітектором кланово-олігархічного режиму, держави, в якій царює корупція.
4. Він не зрозумів, що проблеми у відносинах із Росією, які були за часів Ющенка, пов’язані не тільки зі специфікою самого Ющенка. Після інавгурації Януковича почався «медовий місяць», коли вони з Медведєвим зустрічалися, наче спраглі коханці. Здається, навіть росіяни тоді були здивовані: невже й справді «хахли сдают всьо»? Так з’явилися горезвісні Харківські угоди, про які тепер Янукович не згадує. Може, він таки відчув, що для російської ментальності держава Україна, — це, за великим рахунком, якесь непорозуміння? І що Україна для Росії — не більше, ніж кролик для удава. З цього треба й виходити. Але перед тим варто хоч трохи вивчити історію України.
5. Він не зрозумів, що не треба прагнути обдурити всіх — і Росію, і Європу, і власну країну. І що зовнішня політика — не гра в «наперстки», метою якої є вибивання грошей. А євроінтеграція — це життя за правилами, це дотримання цінностей, таких, як верховенство права, свобода, гідність. Хіба таке — для дуроломної влади «пацанів»?!
6. Він не зрозумів, що парламентаризм — це основа демократії, що перетворювати народних депутатів у роботів — небезпечно: буває, й раби бунтують.
7. Він не зрозумів, що нищити малий і середній бізнес, відбирати його для «своїх» — все одно, що підрубувати кореневище національної економіки.
8. Він не зрозумів, що гуманітарна політика — стратегічна річ; що «радянізація» української історії солдатенками й табачниками — глухий кут; що підписання антиконституційного «Закону про мови» працює на розколювання суспільства; що тримати на посаді міністра освіти й науки людину, яка ненавидить українське, — злочин.
9. Він не зрозумів, що у киян (як і у жителів ще цілого ряду міст) не можна відбирати право на самоврядування, що «гауляйтери», розставлені «на місцях», не можуть виражати інтереси територіальних громад.
10. Він не зрозумів, що «садити» Юлію Тимошенко, профануючи при цьому начебто «судові рішення», означає стати заручником власних страхів і мстивості.
А що в Януковича чимало «фобій» — факт. У критичні для країни моменти він «зникає», замовкає. Так було, коли Янукович надовго «пропав» під час останніх парламентських виборів: тоді бал правили фальсифікатори, бритоголові й «Беркут». Ось і зараз, коли я пишу ці рядки (понеділок, дев’ята година ранку), межигірський самітник мовчить. В історії таке буває: диктатори (чи квазі-диктатори) дуже швидко, з допомогою вірнопідданого оточення, впадають в ілюзію, що вони сильні й що їх любить народ. А потім, коли пелена ілюзій раптом злітає, виявляється, що вони безнадійно самотні й що життя пішло далі. Без них.
