Чому третина виборців віддала перевагу Володимиру Зеленському?
Тренд ХХІ століття
По-перше, варто припинити давати негативні оцінки виборцям, які голосували за В.Зеленського як чинять прихильники інших кандидатів. Голосування не може бути «здоровим» чи «хворим», «дебільним» чи «розумним» — насправді воно є лише зліпком існуючих суспільних настроїв та колективної свідомості. Тому вибір завжди об’єктивний. І що важливо голосування це також оцінка діючої влади і політичного курсу. Нагадаю, що в Україні відсутні реальні механізми для регулярного політичного контролю за владою, лише 1 раз на 5 років виборці мають можливість поставити остаточний залік/незалік і показати діючим політикам на двері.
Це ми й бачимо сьогодні за результатами вже першого туру, коли непрофесійний політик В.Зеленський отримав більше голосів виборців, ніж чинний Президент та Юлія Тимошенко разом. Ба більше, В.Зеленський зміг об’єднати всю Україну — від Заходу до Сходу, Півночі та Півдня. Він має більшість у симпатіях виборців усіх областей, крім п’яти — Львівської, Тернопільської, де віддали перевагу П.Порошенку, Івано-Франківської — де більшість підтримала Ю.Тимошенко і Донецької та Луганської де переміг Ю.Бойко. Це нова ситуація і насправді вона дуже красномовно показує запит на ЗМІНИ.
Запит, який був відкладений після Майдану через агресію Росії. Тоді 2014-го суспільство повірило П.Порошенку, який обіцяв стати Президентом Миру і припинити війну. Саме тому він отримав 54% підтримки в першому турі. Однак подальші 5 років показали, що діючий голова держави не зміг головне, що очікувало суспільство від такого досвідченого і сильного політика — покінчити з війною ще й «за кілька тижнів». З 5 років він вибачився за такі оцінки, але це навряд чи може бути показником успіху в очах виборців. Ба більш, П.Порошенко з 2016 року почав згортати реформи, які розпочалися 2014 року на хвилі вимог Майдану і повернувся фактично до політики Януковича, концентруючи владу та силові ресурси навколо себе. Що більше він мав влади, то менше було змін. Що довше П.Порошенко був Президентом, то менше він йшов назустріч суспільним вимогам. Як наслідок — зростання недовіри виборців і водночас запиту на ЗМІНИ. А суспільство реально втомилося від «війни» та «невизначеності». Суспільство втомилося від маятників зміни політиків із однієї колоди. Й демонструвало переважно протестні настрої, які стримувалися лише з причини небажання підігравати зовнішньому ворогові.
Але в сукупності всі ці настрої і чинники не могли не спрацювати тоді, коли Україна підійшла до нових президентських виборів. Не маючи іншого шляху продемонструвати владі й політикам свій протест та свої вимоги щодо ЗМІН — суспільство вирішило дати найкрасномовнішу відповідь не лише чинному Президенту, а й усьому політичному класу — й обрати антисистемного кандидата.
До початку 2019 року було два таких можливих кандидати — В.Зеленський та С.Вакарчук. І не вина лідера «95 кварталу», що його спаринг-партнер не був спроможним зробити свій вибір. Мабуть, незважаючи на підготовку в Стенфорді, музикант не мав достатньої волі та відчуття, щоб прийняти виклик. Але це зробив В.Зеленський, консолідувавши, як ми бачимо по результатах першого туру, — більшу частину протестного електорату, який не хоче підтримувати жодного старого політика зі старої системи. Саме тому відсутність політичного досвіду та підготовки в В.Зеленського сприймається як плюс, а не мінус, оскільки він поза Системою і поза корупцією, тобто він на боці суспільства, а не політикуму. Тому для протестних виборців він справді «новий політик» і надія на зміни і злам несправедливої системи в Україні. Ба більш, у серіалі «Слуга народу» він уже «показав» як. Телевізійний образ Голобородька — настільки виразний і привабливий для багатьох українців, що в них складається стійка думка, що В.Зеленський їх ПОЧУВ і ЗРОЗУМІВ — а значить буде робити.
І це не самообман, як вважають затяті критики В.Зеленського. А спосіб створення ціннісної пропозиції та ефективної комунікації з виборцями, до речі, не новий у світі. Це, звичайно, викликає протести в багатьох конкурентів, які вірять виключно в силу бордів та телевізійних дебатів. Але це не просто застаріло, це просто не ефективно. Річ у тім, що однією з ключових проблем української політики є критична нездатність політиків взаємодіяти з громадянами. Як і те, наскільки самозамкнута і неефективна з точки зору демократії (представництва громадянських інтересів) є існуюча політична і партійна системи. Ніякі імітації — «відкриті лінії», цивільні обговорення, громадські приймальні і фабрики ботів жодного разу не приводили до того, щоб вимоги, інтереси громадян ставали піґрунтям державної політики.
У той час як — скетчі «95 кварталу» і особливо серіал «Слуга народу» виявляються хай як дивно, самим виразним зліпком громадських уявлень про Гідність (саме так!) і відповіддю нинішнім політичним елітам, якою повинна бути правильна політика. В цьому і полягає феномен популярності й «95 кварталу, і його лідера. Скажите популізм?! Тоді почитайте, що пише про політику ідентичності як новий виклик ХХІ століття Ф.Фукуяма, який фіксує по всьому світові нездатність професійних політиків насправді чути інтереси великих суспільних груп, ігнорування ними ідентичності таких груп, тобто уявлення цих груп про Гідність, що породжує збільшення нерівності і конфліктності суспільств у світі в цілому.
А українці, які підтримали шоумена — зовсім не «дурні», до речі за рівнем освіти, виборці В.Зеленського — 40% мають вищу і 40% середньо спеціальну освіту і не поступаються виборцям чинного Президента в якого відповідно 39% із вищою освітою і 39% із середньою спеціальною. Відмінність між виборцями цих конкуруючих у другому турі кандидатів у віці. Понад 35% виборців В.Зеленського це молодь до 30 років, у той час як у Порошенко переважають люди середнього і старшого віку. Це не просто сухі цифри — це свідчення, що молодь бачить у людині з креативного сектору — своє майбутнє. Знайомтесь — це тренд ХХІ сторіччя, коли лідерами суспільних симпатій зокрема й політичних стають представники креативної економіки. І в цьому немає помилки. Ми забуваємо, що, незважаючи на великі проблеми країни, ми живемо в часи соціальних мереж і зростаючого штучного інтелекту та запиту на креативність. І ця креативність контрастує зі світом української політики, алгоритми якої були сформовані в 90 роки, а ідеї (контент) ще в ХVІІ—ХХ століттях.
Хіба дивно, що така політика викликає відторгнення в молодих виборців і навіть у покоління їхніх батьків. За В.Зеленського проголосували не лише молодь, а дуже багато людей середнього віку — тих самих «малих українців», які тягнуть на собі країну. І зрозуміло, чому їх тільки роздратувала кампанія П.Порошенка побудована на ненависті, страху — й у якій зовсім немає бачення Майбутнього, як і України не ХVІІ (часів Гетьманщини), а ХХІ століття.
Вікторія ПОДГОРНА, політолог
