Чужого горя не буває
У вас вдома пожежа, й окремі її вогнища ще раз у раз спалахують. Але до вас приїхав гість, якого давно чекали, і ви робите все можливе, щоби йому було комфортно. Накриваєте стіл кращою вцілілою скатертиною, таку-сяку їжу та випивку ставите…І ось ваш гість промовляє тост. І каже: «Почну з того, що ваш покійний дядько вкрав у нашої сім’ї срібні ложечки. Ні, не все так погано: одну ложечку нам все ж повернули. А тепер, любі господарі, дозвольте підняти келих за нашу дружбу і майбутнє плідне співробітництво. Може, ми й виробництво тих самих ложечек налагодимо».
Якими будуть ваші почуття в такому випадку? Навряд чи хорошими. Ви-то знаєте і про дядьку, і про ложечки. Як і про те, що й до цієї злощасної крадіжки між вашими сім’ями не раз бували непорозуміння і навіть сварки. Але почути все це ось так, з порогу… Замість «Доброго дня»…А десь там у вашій дальній коморі ще вогонь не повністю загасили…
Президент Ізраїлю у своїй промові перед українським парламентом зробив акцент на тому, що Організація українських націоналістів відмітна особливою жорстокістю у злочинах Голокосту. Не нацистська злочинна державоподібна організація, не СС та Ейхман, не начальники таборів смерті, а організація, яка заледве нараховувала кілька тисяч осіб і яка не була, що важливо, організацією державною, такою що представляла би український народ. Не було тоді української держави. Цей фрагмент промови президента Ізраїлю вибудовано явно по радянсько-кадебістським канонам і так, що обвинувачення легесенько переноситься на українців взагалі.
Цікаво, коли президент Ізраїлю поїде до Литви, Угорщини, Румунії, Білорусі, чи будуть в його промові такі ж обвинувачення? Адже румунські расові закони були страшнішими, ніж німецькі. У нас, в Одесі, румунська окупаційна адміністрація евреїв знищила такою страшною смертю, що й Аушвіцу не снилась. Чи згадає він у Мінську, як радянські партизани знищували втікачів з численних гетто на білоруській землі? Чи поцікавиться національністю тих, хто розстрілював гродненських та бобруйських євреїв? Чи згадає у Вільнюсі, Ризі та Талліні про численних колаборантів з нацистами і катів єврейського народу з числа литовців, латишів, естонців? Нарешті, чи знає він нацистських посібників – здебільшого, ясна річ, невільних – з числа свого народу? Хтось таки працював в юденратах та єврейській поліції, хтось же складав списки для депортації до таборів смерті та шукав втікачів…Хтось ціною життя тисяч інших життів рятував свою. Процитую Ханну Арендт: «Для євреїв роль єврейських лідерів у знищенні власного народу, без сумніву, стала наймоторошнішою сторінкою в і без того моторошній історії».
Президент Ізраїлю – не просто нечемний гість. Він представник свого народу і держави. Він говорить від їх імені. І я не бачу, чим голослівні обвинувачення оунівців та підтекстом – українців загалом – у Голокості відрізняються від «кривавого навіту», яким антисеміти та чорносотенці усіх національностей та мастей намагалися виправдати гоніння на євреїв.
І Голокост, і Голодомор, і геноцид вірмен, і нацизм, і комунізм і всі їх неоформи, і агресивні війни, і терористичні атаки на світову цивілізацію мають одне, на жаль, дуже розгалужене і міцне коріння – варварство, в основі якого зневага до іншої людини, її життя, прав і свобод, невизнання їх найвищої цінності. Інші, ніж у варвара, переконання, колір шкіри, соціальне чи етнічне походження є для нього достатньою підставою для знищення, приниження, депортації як окремих людей, так і цілих народів…
Україна зараз спливає кров’ю у протидії цьому варварству. Але Президент Ізраїлю навіть не згадав про це, ніяк, хоча би словом, не підтримав Україну в її боротьбі за свою свободу. Для нього, очевидно, це чуже горе, яке до того ж доволі далеко від його країни. І це з боку керівників Ізраїля не вперше: Ізраїль – одна з країн, яка не голосувала за відому резолюцію ГА ООН «Про територіальну цілісність України» через свою відсутність на сесії. Пояснили тим, що вдома накопичилось багато проблем, та й Нью-Йорка дістатися важко. Напевно, квитків на потяг не було.
Менше за все я хотіла би, аби зараз мій народ переніс образу за цю, м’яко кажучи недипломатичність, на весь народ Ізраїлю та на євреїв – громадян України. Я стою за те, щоби знати все в довгій і непростій історії українсько-єврейських відносин, в тому числі – імена і катів, і мучеників, і героїв. Але я проти того, щоби ця історія викладалась, як у промові президента Ізраїлю, по кадебістським методичкам.
