Чи не опиняться опозиційні лідери в ар’єргарді?
Я поїхав з Житомира сам, не за компанію з кимось з опозиціонерів. Вже в маршрутці познайомився з пані Оленою (держслужбовцем), яка рушила до столиці з тією ж ціллю, і теж за власний кошт. Це щодо закидів нашого прем’єра про закордонні технології масового виступу українців. Ми разом пройшли з колоною від Київського національного університету ім. Т.Шевченка до Європейського майдану і пробули від початку до кінця основної частини. Що найперше впало у вічі? Знову море прапорів і обмаль транспарантів із сильними гаслами – найбільш влучними і дотепними були саморобки учасників ходи, написані на чому прийдеться. Під жодним з партійних стягів ми не чули розмов, який класний той чи інший опозиційний лідер, бо говорили про Україну. Це – красномовний дзвіночок як для влади, так і її парламентських критиків.
Ще деталь – якась тепла хвиля прокотилась в глибині душі, коли побачив на Європейському майдані видатного українського філософа Мирослава Поповича (як я зрозумів, він був з дружиною). І чомусь непокоїло питання, хто насправді вищий у суспільному значенні – він, який стоїть у підніжжя сцени, чи політики, які з неї виголошували промови? У своєму коментарі у фейсбуці до виступу пані Лариси Івшиної на євромайдані у Сумах мені вже доводилось писати, що коли політики не говорять про те, що треба, доводиться брати слово журналістам. І на Європейській площі найбільш сильними як на мене були виступи журналістів – бо, на відміну від політичних лідерів, говорили вони не про чергові-позачергові президентські чи парламентські вибори, а про майбутнє країни. Втім, якщо згадати історію, такі видатні політики, як Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Володимир Ленін (при всьому негативі, яким супроводжувалось втілення його ідей), Уїнстон Черчилль і низка інших спочатку здобували популярність як сильні публіцисти. Але, схоже, актуальна ідея створення об’єднання політичних сил і громадських організацій під назвою Європейський рух України, озвучена з трибуни Вікторією Сюмар, залишилась поза увагою політиків. А шкода. Вони говорили інше – про необхідність в разі призупинення євроінтеграції позачергових парламентських і далі президентських виборів. Логічне запитання – щоб знову, як і в трьох попередніх скликаннях, вони привели до Верховної Ради «тушок»? Бо простий арифметичний підрахунок показує – якщо б опозиційні депутати, особливо від «Батьківщини», не зраджували своїх виборців, в нинішньому парламенті (разом з одномандатниками та позафракційними) могли знайтись голоси для ухвалення так званих євроінтеграційних законів.
Не почули від політиків і критики аргументів влади на виправдання своїх дій. А журналісти вказують, в тому числі спираючись на документи уряду, що спочатку влада цифрами переконувала про вигідність євроінтеграції для України, що великий економічний спад у нас почався задовго до дискримінаційних дій Росії в торговій сфері (що вказує на провальну політику уряду) і що за один-два місяці контрзаходи сусідки не могли суттєво вплинути на нашу економіку, що волають про загрозу спаду найперше немодернізовані підприємства Сходу України. То ж скільки вони будуть культивувати власну відсталість, заганяючи туди всю країну? Бо факт, що в Росії нас не чекають новітні технології. На жаль, опозиція майже не використовує для обґрунтування своїх дій ці відомі факти, які до того ж цілком зрозумілі переважній більшості наших громадян. І, схоже, тут, як і в розумінні загальної ситуації, а, головне, цінностей, які найперше слід відстоювати, не тільки журналісти, але й маси інших людей, випереджають політиків. Тому й виходять на майдани.
Зіткнень у Кабміна мені не довелось побачити, я пройшов з ходою раніше. Але буквально перед цим угледів кількох хлопців, як зараз говорять, спортивного типу, які раптом з’явилися серед демонстрантів і попрямували до будинку уряду. Що було далі, колеги вже повідомили. У цьому зв’язку в інтернетівських коментарях на сайті Радіо Свобода автор натрапив, зокрема, на таке (із запитанням до лідерів опозиціонерів): «Чому своєчасно не була виявлена ця банда провокаторів?... З такою кількістю людей (за належного рівня організації та правильних гаслах) можна було почати прибирати непотріб (я пом’якшую оригінал – Авт.), що сплив на поверхню.»
…На думку того, хто пише ці рядки, одне з гасел могло бути таким: «Не хочемо, як Гарант, стати на коліна перед «імператором».
