Чи послужить «Слуга» народу?
Якщо новому Президенту і парламенту вдасться подолати олігархів, корупцію і модернізувати українську економіку, Кремль не матиме шансів
Дострокові вибори до Верховної Ради України жодних несподіванок не принесли. Пропрезидентська партія «Слуга народу» завоювала понад 40% голосів виборців і отримала більшість місць, як по загальнонаціональному округу, так і в одномандатних округах. Вона матиме в своєму розпорядженні абсолютну більшість у парламенті. Попри все це, створення коаліції в Раді, як і раніше, уявляється доволі вірогідним. По-перше, вже зараз зрозуміло, що у «Слуги народу» в новій Раді не буде конституційної більшості, а у нового президента, ймовірно, буде велика спокуса змінити конституцію під себе для більш швидкого здійснення реформ. Але це можна буде зробити лише в коаліції з якоюсь із партій. По-друге, коаліційний уряд, нехай навіть з невеликою партією, стане хорошим сигналом для зарубіжних кредиторів України, сигналом про те, що Зеленський і його оточення не збираються узурпувати владу.
В ролі можливого партнера по коаліції в штабі Зеленського вже назвали проєвропейську партію «Голос» музиканта Святослава Вакарчука. Деякі навіть пророкують йому пост прем’єр-міністра — щоб обидві головні посади в Україні займали позасистемні політики. Втім, все це — з обмовками, що остаточне рішення про коаліцію буде прийнято лише після повного підбиття підсумків виборів. Як заявила п’ятий номер списку «Слуги народу» Галина Янченко, «з одного боку, ми дійсно маємо більшість, якою можна ухвалювати рішення, з іншого боку, ми зацікавлені в тому, аби й надалі консолідувати суспільство, і фактично ті рішення, які прийматимуться Верховною Радою, представляли якомога більша кількість українських виборців, тому ми не відмовляємось від переговорів, не відмовляємось від коаліції, і це теж один з цілком можливих сценаріїв».
До речі, Вакарчук вже запропонував новій Раді ухвалити закон, який би чітко регламентував стосунки між Україною і Росією в усіх сферах. «Україна взагалі дуже страждає від політики подвійних стандартів. І держава часто не хоче брати на себе відповідальність за багато речей, а тому залишається відкритим питання, скажімо так, моральної відповідальності людей. Наприклад, чому одні люди принципово не їздять на гастролі до країни-агресора, а інші, навпаки, активно гастролюють у Росії. Тому було б добре, аби держава взагалі ухвалила чіткий закон, умовно кажучи, про співіснування з державою-агресором, де чітко обкреслила б, що можна, а що — ні, і тоді це питання було б зняте», — заявив він. В принципі ця пропозиція цілком слушна. Проте навіть якщо такий закон буде ухвалено, багато що залежатиме від конкретних дій президента України у сфері відносин з Росією.
Єдина проросійська партія, яка пройшла до Верховної Ради, — це «Опозиційна платформа «За життя», очолювана путінським кумом Віктором Медведчуком, Юрієм Бойком і Вадимом Рабіновичем. Решта партій в українському парламенті — проєвропейські і проатлантичні, які офіційно декларують необхідність зміцнення зв’язків з Євросоюзом і НАТО. Попри потужну пропагандистську кампанію на користь опозиційної платформи, яку вели російські і проросійські медіа при активній участі президента Росії Володимира Путіна, «За життя» показала вельми скромний результат. На президентських виборах Юрій Бойко, що виступав як незалежний кандидат, але в дійсності представляв платформу «За життя», набрав 11, 68% голосів. Враховуючи явку в першому турі 62,8%, за нього проголосувало 2 206,2 тисяч виборців. А на парламентських виборах при явці в 49,84% «Опозиційна платформа «За життя» отримала близько 13% голосів, тобто за неї проголосувало приблизно 1 945 тисяч виборців, тобто приблизно на 260 тисяч менше, ніж за кандидата цієї ж партії чотири місяці тому на президентських виборах. Тим часом, електорат платформи «За життя» — це переважно літні люди і колишні комуністи, які найбільш активно ходять на вибори. Тому в партії Медведчука в умовах падіння явки і потужної пропагандистської кампанії на її користь з Росії, здавалося б, були всі шанси, як мінімум, зберегти свій електорат, що підвищило б частину отриманих нею на виборах до Ради голосів до 15% голосів. Проте цього не сталося, що показує відносно низький ступінь дії кремлівської пропаганди на українських виборців.
На попередні підсумки виборів до Верховної Ради України вже відгукнувся російське МЗС, заявивши, що «народ України втомився від політики залякування і терору, що проводилася попередньою владою. Можна, ймовірно, назвати минуле голосування «голосуванням надії»... Розраховуємо, що кредит довіри від українського народу, отриманий новим складом парламенту, буде ним мудро використаний у мирних цілях і на благо населення всієї країни. Оцінювати нову українську владу належить за її практичними справами». Хоча в заяві перераховуються підстави для сумнівів у «чистоті» виборів, такі як відсутність на них російських спостерігачів і відмова відкрити виборчі дільниці в Росії, але нічого не сказано про те, що в голосуванні не брало участь населення «ДНР» і «ЛНР». Можна сказати без жодних сумнівів, що підсумки виборів Кремль вимушений буде визнати, тим паче що повідомлень про будь-які масові фальсифікації поки що не надходило.
Але в Москві, судячи з цієї заяви, не залишають надій на те, що рано чи пізно вдасться схилити Президента Зеленського і більшість Ради до капітуляції перед Росією. І тут все насправді залежатиме від успіху, декларованою командою Зеленського, але поки що досить неконкретної програми економічних, політичних і юридичних реформ. Якщо новому Президенту і парламенту дійсно вдасться подолати олігархів і корупцію та модернізувати українську економіку, Кремль не матиме шансів. Ну а якщо, як це вже не раз бувало в Україні, все зведеться до заміни одних олігархів і корупціонерів іншими, то в проросійських сил справді з’явиться шанс на реванш.
