Дещо про конфліктну етику в добу соціальних трансформацій
Глобальні соціальні трансформації, і зокрема, їхні кризові прояви, що вирують у світі з часів Арабської весни, мають свої невблаганні об’єктивні закони.
Кризові перетворення призводять до маргіналізації значних верств суспільства, що серед іншого викликає вразливість по відношенню до різноманітної конспірології, чуток і маніпуляцій, а також до стресової партикуляризації, що примушує болісно зосереджуватися на собі і власних локальних інтересах. Горизонт особистого планування при цьому звужуються до кількох діб, пам'ять про мотивації майже повністю зникає, тобто людина ніби і пам’ятає, що вона робила, але чому – ні.
Позаяк людина вперто зосереджується на собі і своїх кон’юнктурних інтересах, вона втрачає бачення контексту і перспективи, починають деградувати її соціальні зв’язки і вмикається ланцюгова реакція руйнації соціальних інституцій. Тобто така реакція не сприяє виживанню спільнот, а навпаки – заважає цьому.
Так само не варто намагатися поширювати інструменти, притаманні минулому, на новий стан, в якому ми опинилися. В деяких випадках в нас навіть ще нема адекватної мови, щоб описати те, що ми спостерігаємо навколо. Тому намагатися пропонувати готові рецепти, насмикані з сумнівних прецедентів, є не лише невдячною, але і вкрай небезпечною справою.
Наприклад, ми звикли докоряти один одному тим, що суспільство живе так, ніби війни немає. Ніби в кількох годинах їзди від веселих нічних клубів і барів не гинуть щодня наші солдати, а підступний ворог не обстрілює нашу землю. Ми порівнюємо поточний стан з тотальною мобілізацією війн минулого, і шукаємо в цьому рецепт перемоги.
Але навряд чи варто це робити, бо спостережувані соціальні реакції свідчать про докорінну зміну самої природи конфліктів у зміненому соціальному середовищі. Отже, минулі рецепти перемоги у вчорашніх війнах сьогодні не допоможуть.
Мабуть, слід сказати ще більше: самі війни, конфлікти, економічні і політичні кризи, що зараз спалахують в різних частинах світу, є індикаторами потужного і системного процесу глобальних соціальних трансформацій. За великим рахунком, відбувається процес повної перебудови світу, і різноманітні локальні конфлікти є лише його кривавими маркерами.
Отже, глобальне питання стоїть навіть не про перемогу в тому чи іншому конфлікті, а про те, ким глобальне людство, і ми разом з ним станемо в результаті поточних трансформацій.
Це питання здається зайвим чи тривіальним в нормальних умовах, воно здається непотрібним під час війни, де все ніби просто – «ти або тебе», але саме воно визначить нашу подальшу долю.
Ще не так давно невід’ємною частиною професійної поведінки аналітиків з безпеки вважалося відсторонення від об’єкту дослідження. Втрати і збитки від криз, катастроф і конфліктів були лише статистичними таблицями.
Дещо змінилося з розвитком методів досліджень і з поглибленням нашого розуміння механізмів, що впливають на ризики катастроф. Зокрема, стало зрозумілим, як людська поведінка впливає на виникнення, розповсюдження та зміни характеру катастроф, розподіли та варіації втрат і збитків і спроможність відновлення та розвитку.
Після цього відсторонитися від того, щоб бачити за кожним рядком статистики живу людину, з її цілком реальним страждання, болем і кров’ю, стало неможливим, а головне – непродуктивним і таким, що суперечить науковій методології.
Це породжує нову, в певному сенсі міждисциплінарну, соціально орієнтовану дослідницьку етику, а також новий спосіб комунікацій між дослідником і суспільством.
Сьогоднішні війни більше не є зіткненням сірих безликих мас, що виконують вищу волю. Кожен, хто взяв до рук зброю, керується складними мотиваціями, породженими пошуком варіативної ідентичності в добу соціальних трансформацій.
Завдяки комунікаційній прозорості сучасного світу, ми можемо побачити і почути кожного, в тому числі і тих, хто нас вбиває.
Вдивляючись в тих, хто покинув своє життя, взяв зброю, проїхав іноді тисячі кілометрів до України, Сирії, Лівії, Афганістану, щоб вбивати людей заради пошуку себе чи реалізації свого безумного ідеалу «золотого віку», інакше кажучи, вивчаючи наших ворогів, найбільше вражає те, що їхня система цінностей, мотивації, рушії, уявлення про нормативи, тобто про те, що є правильним і необхідним, є настільки відмінними від притаманних нам, що нам просто нема де розмістити їх в наших координатах «добро-зло». Але водночас, саме наші цінності і нормативи, – тобто те, що робить нас нами, - і не дозволяють нам вивести їх за межі «людей», забороняють нам дегуманізувати когось.
Із подальшим розвитком соціальних трансформацій цей внутрішній конфлікт буде лише загострюватися і пожирати з середини окремих людей і цілі спільноти. Але від того, як ми його розв’яжемо, залежить, в якому стані ми вийдемо з війни.
Треба бути готовими до того, що те, ким ми станемо, залежатиме від того, скільки гідності, людяності і солідарності в нас залишиться після всього, через що нам доведеться пройти. Бо саме це робить нас людьми, а не страх, ненависть чи лють, хай би навіть свята і шляхетна.
Можливо, коли ми говоримо про «нову етику», притаманну новому стану глобального суспільства, ми говоримо, в тому числі, і про це.
