Гідно відзначмо славний ювілей!
У засобах масової інформації з’являються дивні повідомлення, що начебто святкування 1025-річчя хрещення Київської Русі почнуть чомусь із Москви, а потім черга дійде до Києва. Ще більш дивними є інші чутки, начебто святкування починається геть аж від Владивостока.
Далекий Схід відомий тим, що там оселялися нащадки охрещених понад тисячу років тому українців тільки за часів столипінської реформи, тобто близько ста років тому. То чому б, за такою логікою, не почати святкування з протилежного боку – з американського континенту, де нащадки хрещених за роки правління Володимира Великого теж з’явилися у приблизно такій же кількості перед Першою світовою війною ? А щоб не утруднювати себе такими театральними зустрічними потоками, справедливіше було б святкування організувати у головних центрах поширення християнства - від Єрусалима, через Рим, Константинополь до Києва, що став (і це визнано світом!) найбільшим центром поширення християнства східного обряду у Східній Європі. Саме в Києві відбулося і перше хрещення за князя Аскольда, християнкою була і київська княгиня Ольга, перше масове хрещення сталося на київських схилах Дніпра, точніше на річці Почайні.
До прийняття християнства вельми причетний Константинополь, там охрестилася Ольга, звідти пішов обраний нашими предками східний православний обряд; важливим пунктом у процесі був і Корсунь (Херсонес), де охрестився Володимир. Велике значення на шляху поширення християнства на Русі мала Болгарія, яка першою серед слов’янських країн разом з Великою Моравією прийняла східний обряд, першою книжною мовою для наших предків стала староболгарська (церковнослов’янська), на вітчизняний іконопис мали великий вплив болгарський та грузинський…
Після хрещення Русі християнство поширилося й на інші землі Київської держави, яку пізніше історики назвали Київською Руссю, зокрема полочан та дреговичів – предків сучасних білорусів, а ще пізніше – на в’ятичів та угро-фінські племена, що стали основою сучасних росіян. З Києва поширилась христова віра й на Литву, перше хрещення якої відбулося у східному обряді. У Києві містилася Митрополія, що поширювалась на територію майже всієї християнської Східної Європи. За часів української бездержавності її переносили в інші міста, зокрема й у Вільно. У добу Хмельниччини київське духовенство відмовилося присягати Москві, і віруючі лівобережної України потрапили у підпорядкування Московського патріархату приблизно лише з початком гетьманування І. Мазепи.
Згадка про Москву, що претендує на першість у святкуванні знакової події, з’явилася лише 1256 року, у значенні «болото».
Відзначення такої знаменитої дати повинно сприяти розв’язанню давно назрілих релігійних та національних питань. Країна, що має найбільше у світі віруючих східного обряду, до цього часу не має своєї канонічної автокефальної церкви, тоді як серед 11 церков-сестер є і досить нечисленні, з неповними мільйонами віруючих. Попри консервативність релігійних процесів реальне життя вимагає торжества справедливості. Християнське сумління, справедливість вимагає скасування надуманого віднесення царя Миколи Другого до лику святих – великомучеників. Самодержець, який організував 1905 року «криваву неділю» і кинув мільйони свої підлеглих на криваву бійню через примарне «пріобщеніє» - заволодіння чорноморськими протоками, «ісконно русской Галіциєй», заслуговує, швидше, на осуд.
Московському патріархату давно час відмежуватися і покаятися за примусове вшанування молебнями ката українського та інших народів Й. Сталіна на його 70-річчя.
Нехай буде прикладом для православних церковників діяльність найвідомішого священнослужителя минулого століття – папи Івана Павла Другого, який скасував помилкові рішення своїх середньовічних попередників.
У нашій державі час організувати відповідні слухання у Верховній Раді, на яких ознайомити депутатський корпус з історією. Ніде правди діти: рідкісні народні обранці відвідують презентації знакових історичних та культурних видань, вистави. Винятком може бути присутність майже всієї фракції комуністів на презентації нової книги православного комуніста – поета Б. Олійника, але це було дуже давно. Відвідують вони хіба що дуже дорогі концерти «зірок», очевидно, через дороговизну, вважаючи це особливим престижем. Ознайомившись зі справжньою історією питання, депутати могли б винести зважене рішення з цього приводу, яке б підтримав і Президент країни. 1025-річчя хрещення Русі – це свято передовсім великого європейського українського народу, і він його повинен відзначити належним чином.
