Інформаційний призов
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу перейнявся створенням інформаційних військ для ведення інформаційних війн. Він урочисто оголосив, що в складі російських збройних сил створені Війська інформаційних операцій. Про це міністр повідомив, відповідаючи на поставлене одним із думців запитання про необхідність відтворити неіснуюче з радянських часів управління, яке займалося контрпропагандою. Сергій Кужугетович обрадував народних обранців: ми розмінюватися на дрібниці не будемо і цілі війська інформаційних операцій створимо. Зрозуміло, на народні гроші. Тому що «пропаганда має бути розумною, грамотною та ефективною». Виходить, до створення інформаційних військ російська пропаганда такою не була...
Судячи зі слів голови комітету Держдуми з оборони Володимира Шаманова, інформаційні війська зосередяться передусім на боротьбі в кіберпросторі. І, цілком очікувано, створення російських військ подається як відповідь на підступи зовнішніх ворогів, на «наростаючий тиск» на Росію з боку НАТО і на створення в 2015 році в Ризі Центру стратегічних комунікацій НАТО, одним із завдань якого є протидія російській пропаганді і хакерським атакам. Перший заступник голови комітету Ради федерації з оборони і безпеки Франц Клінцевич заявив, що інформаційні війська були створені недавно і що основна інформація про них залишається закритою.
Головне завдання цих військ нібито - відбиття хакерських атак. Хоча можна не сумніватися, що російські бійці інформаційного фронту, як і їхні побратими в інших країнах, будуть не менш активно самі здійснювати хакерські атаки. Але і контрпропагандою в традиційному сенсі слова інформаційні війська теж займатимуться. При цьому джерело в Держдумі, яке повідомило ці відомості, висловило награне здивування, що Шойгу повідомив про створення інформаційних військ, оскільки «інформація є секретною». Таке диво виглядає прорахованою піар-акцією, покликаною привернути до військ інформаційних операцій, та й до самого Шойгу, додаткову увагу громадськості.
Якщо ж відкинути пропагандистську полову, то рішення про створення військ інформаційних операцій у складі російського міністерства оборони, та ще як окремого виду збройних сил, виглядає досить загадково. Поки що немає жодних даних не тільки про чисельність і структуру інформаційних військ (як видно, ці дані надовго залишаться секретними), але навіть про те, хто саме очолив війська інформаційних операцій.
Не секрет, що Росія давно вже веде потужну інформаційну війну, перш за все проти України і Заходу. При цьому війна ведеться як у кіберпросторі, так і в електронних і паперових ЗМІ, так само як і в соціальних мережах. Природно, структури для ведення інформаційної війни, причому з чималими силами і засобами, в Росії давно вже створені. Постає закономірне питання, навіщо Кремлю знадобилося формувати ще одну структуру, відповідальну за ведення інформаційних війн? Простодушний відставний генерал-полковник Леонід Івашов вважає, що в Росії потрібно створити «державний штаб» з планування інформаційно-психологічних наступальних операцій. Він також вважає, що Росії час «перестати виправдовуватися, а змусити Захід перейти до оборони, проводити операції проти його брехні».
Ну, по частині брехні російська пропаганда давно вже є справжнім чемпіоном, і тут з нею мало хто може зрівнятися. Один російський хлопчик, розп'ятий українськими карателями в Слов'янську, чого вартий! Але чи дійсно нові інформаційні війська Міністерства оборони - це серйозна структура, здатна конкурувати з потужним Центром інформаційної безпеки ФСБ, що займається боротьбою з кіберзлочинністю і має в своєму складі підрозділи, які як захищають об'єкти від хакерських атак, так і здійснюють атаки такого роду? Чи це просто чергова пропагандистська акція, спрямована на залякування і дезінформацію супротивників в інформаційній війні?
Однозначно відповісти, яка версія правильна, зараз неможна. Але варто звернути увагу на те, що ще в січні «Комерсант» писав, посилаючись на дослідження Zecurion Analytics, що за рівнем розвитку кібервійськ Росія, можливо, входить в першу п'ятірку держав світу після США, Китаю, Великої Британії та Південної Кореї. Згідно з оцінками експертів, у Росії діє близько 1 тис. «державних хакерів», на фінансування яких щорічно витрачається близько 300 млн доларів. Для порівняння, згідно з тими ж оцінками, у США чисельність хакерів, які працюють на державу, становить 9 тис. осіб, а на їхнє фінансування щорічно витрачається близько 7 млрд доларів. Китай нібито вдвічі перевершує Америку за кількістю хакерів (20 тис. осіб), але майже уп'ятеро поступається їй за видатками на «державне хакерство» (1,5 млрд доларів).
Втім, не можна виключити, що оцінки чисельності й обсягу фінансування російських «державних хакерів» істотно занижені. Головне ж, ніхто точно не знає, в яких структурах перебувають російські хакери, що працюють на владу, так само як і хакери інших держав. Чи всі вони підконтрольні Центру інформаційної безпеки ФСБ, чи відповідні структури має також адміністрація президента, а тепер ось ще й Міністерство оборони? Тут можна згадати недавній скандал у зв'язку з арештом голови одного з підрозділів Центру інформаційної безпеки ФСБ і заступника керівника ЦІБ полковника Сергія Михайлова, звинуваченого у зв'язках з хакерською групою «Шалтай-Болтай». Як можна припустити, спочатку ця група працювала під контролем ФСБ, але потім, ймовірно, за завданням Михайлова, стала виконувати «ліві» замовлення, зокрема зі сливу інформації з сайтів російських держструктур і чиновників, зокрема Владислава Суркова.
У цих умовах в Кремлі могла народитися думка створити противагу і конкурента ЦІБ ФСБ, що проштрафився, в особі військ інформаційних операцій. За радянських часів за таким же принципом будувалася конкуренція між двома найпотужнішими розвідслужбами - Першим головним управлінням КДБ і Головним розвідувальним управлінням Генштабу Збройних сил (зараз - між Службою зовнішньої розвідки і ГРУ).
Правда, тут є одне «але». Хакери однієї країни зазвичай знають один одного. Йдеться, зрозуміло, не про все хакерське співтовариство, а про найбільш просунутих хакерів, яким під силу зламати найбільш захищені сайти. І навіть якщо хакери будуть підпорядковуватись різним державним структурам, конкуруючим один з одним, завжди є небезпека, що вони зможуть домовитися і почати діяти у власних інтересах. Як то кажуть, хакер хакеру око не виклює.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
