Капут PROPAGANDAKOMPANIE*
Чому зазнають краху пропагандистські плани Кремля
Якщо метушня нашого світу зводиться до боротьби добра зі злом, то пропаганда користується успіхами обох сторін. Інакше вона перетворюється на банальний наклеп.
Марно вважати, що на війні люди гинуть лише від куль, осколків і від страшної радіації. Уражає їх й інше невидиме творіння людського розуму: отрута тенденційної інформації, маніпуляції суспільною свідомістю, психологічний тиск. Кількість уражених стрілами російсько-радянського агітпропу на російсько-українській війні вимірюється тисячами. Втрати помітні й хвилюють суспільство, яке вимагає рішучих дій в інформаційних баталіях між Сходом і Заходом. Але перш ніж відповідати на чужі залпи брехні своєю правдою повернімося до самої суті.
Військовій пропаганді тисячі років, але статус головної зброї війни вона отримала рівно сто років тому на фронтах Першої світової, де плакати, листівки й карикатури в газетах допомагали мобілізувати й деморалізувати. Відтоді брязкання зброєю не обходиться без шелестіння газет і шипіння ефіру. Часто згадуваний сьогодні Адольф Гітлер під час своєї анексії й агресій ранок починав з перегляду кінохронік з усього світу. Траплялося, генералів не приймав з доповідями про бойові дії, дивився «кіно про війну», як артист запис своєї вистави. Переглядаючи стрічки хронік, краще уявляв, де підсилити експресію, прибрати зайві слова або змінити позу. У цьому всі агресори схожі. Демонстрація їхньої війни має захоплювати або пригнічувати, інакше постановка не має сенсу. Мені здається, й початок російсько-української кампанії не випадково збігся з Олімпіадою в Сочі. Загальний драматургічний задум був поділений на два акти. У першому світова публіка мала відчути симпатією до організаторів, щоб пригасити обурення до тих же організаторів у другому. Але нульовий варіант не вийшов.
Сучасна Росія володіє не лише великою армією, а й величезною пропагандистською машиною, що дісталася від СРСР і вписана в нинішній політичний контекст. До неї входять спеціальні військові інститути з підготовки кадрів для невидимого, але чутного фронту, військові відділи в державних ЗМІ, перелицьовані під нові ідеологічні стандарти військово-політичні училища та їхній головний центр у Москві, колишня академія імені В.Леніна, зараз військовий університет ВС РФ. Центри з підготовки агентури й спеціальних загонів у рамках служб розвідки й контррозвідки та багато іншого. Історія побудови потужної ідеологічної й пропагандистської машини існувала вже в ті часи, коли солдат Червоної Армії, у прямому розумінні, був роззутий і роздягнений. У 30-ті роки особисто Й.Сталін курирував проект пропагандистської летючої фортеці АНТ-20, літака під ім’ям «Максим Горький», оснащеного друкарнею, радіостанцією, гучномовцями й іншою зброєю агітпропу. Величезні кошти були витрачені даремно, літак не зробив жодного вильоту за призначенням. Випадок показовий з погляду розставляння пріоритетів. Військово-політичне керівництво країни завжди щедро оплачувало рахунки за дезінформацію, навіть якщо в них не було сенсу. За часів моєї молодості в кожному військовому з’єднанні Радянської Армії стояли на озброєнні сотні друкарень і радіостанцій на колесах, які в разі бойових дій мали випускати газети й радіопередачі для своїх і чужих громадян. Вони так і не знадобилися. Змінився характер і способи ведення воєн і мотлох на десятках тисяч машин з лінотипами й ламповими приймачами списало в брухт цифрове століття. Проте це не змінило підходів до фінансування галузі. Кілька років тому західні аналітики заговорили про відродження Кремлем зразків і цілей радянської пропаганди. Вона, як і раніше, торкнулася всіх сфер життя людей. Масштабні кампанії з переписування підручників історії на догоду політичним цілям. Постановка кіноіндустрії на рейки боротьби з ворогами Росії: західними шпигунами, українськими націоналістами. Письменники й режисери, священики й вчителі — всі залучалися до процесу зображення виняткового російського шляху в історії людства. Цей шлях вказувала одна людина, її культ особи став засадничою духовною цінністю країни.
2010 року на міжнародну рекламу путінських досягнень уряд Росії виділив 1,4 млрд доларів. З 2005 року агентство RT (Russia Today) спеціально створене для критики цінностей західного світу, веде мовлення англійською, арабською, іспанською мовами в недопустимому для сучасного світу тоні ворожості й неправди. Фінансовий аналітик компанії «Блумберг» Фелікс Жіллетт, який нещодавно побував у RT, був вражений масштабами невідповідності інформації з цього джерела і з іронією написав у своїй статті: «Путін є силою світу. Західні ЗМІ б’ються в істериці. Економічна могутність Росії робить неможливими будь-які санкції. Усі люди в Криму зустрічають визволителів з квітами. Джон Кері — лицемір і ошуканець. Такі месіджі посилає RT своїм слухачам і глядачам». http://www.businessweek.com/articles/2014-03-04/putin-rules-on-rt-russia-s-overseas-propaganda-news-channel
Ці, як і багато інших інформаційних диверсій, — класична демонстрація прийомів пропаганди часів Гітлера, Сталіна й Брежнєва. Фашисти вимагали від населення окупованих територій здавати радіоприймачі. Російські окупанти відключають телебачення. Фашисти пропонували солдатам і командирам Червоної армії добровільно перейти на бік вермахту за гроші й продовольство. Те саме обіцяють українським офіцерам російські загарбники. Варто відкрити спеціальні книжки й сайти з пропагандистського ремесла й кожен з їхніх розділів можна ілюструвати живими прикладами березня 2014 року. Наприклад, лист ста російських «діячів культури» — наочне відтворення тактики когнітивного дисонансу. Сенс його в тому, що люди прагнуть бути послідовними у своїх симпатіях, і якщо вони люблять актора, а той обожнює кукурудзяні пластівці, то, швидше за все, пластівці їм теж сподобаються. Інакше доведеться розлюбити актора й розірвати ланцюг емоційної послідовності. У цьому випадку замість пластівців запропонована війна.
Або технології звернення до страхів, неминучої перемоги, приєднання до сильного. Саме на них працюють фантастичні карти захвату України, фотографії російських аеродромів, заповнених літаками за допомогою опції Photoshop «клонування», коментарі російських політологів про неминучу поразку України й Заходу. Сенс їх у тому, щоб змусити нас змиритися з неминучим, прийняти мале зло в страху перед великим, підкорятися запропонованому сценарію, який нібито підтримується більшістю населення. Пропагандистське маніпулювання Росія здійснює не лише силами власних ЗМІ. Ось карикатура з популярного німецького тижневика «Spiegel», що, здавалося б, критикує нерішучість Заходу щодо України, але насправді перебільшує роль Путіна, ніби автори її перебувають не в Гамбурзі, а в офісі RT. Насправді, як може лідер повністю залежної від західних ринків країни з сировинною економікою, яка імпортує 75% споживаних продовольчих продуктів, диктувати свою волю найбільшим державам світу, що виключили Путіна з G-8? Мабуть, у тижневику, заснованому колишнім радистом вермахту, ще живі традиції Propagandakompanie, спеціальних загонів журналістів і фотографів, які показують світу велич лідерів Третього рейху.
За даними Freedom House, Росія має у своєму розпорядженні один з найчисленніших загонів проурядових коментаторів, так званих веб-сервер-бригад, поступаючись тут лише Китаю й Бахрейну.
Чому ж уся ця армада мережевих, медійних і побутових дезінформаторів не панує в Європі, Україні, захоплюючи лише південно-східні регіони нашої країни й територію Російської Федерації? Чому ніхто не повторює абсурдні заяви російських лідерів і ЗМІ?
Пробуксовку машини психологічної війни, на мій погляд, пояснюють дві речі. Перша методологічна. Копіюючи головні прийоми Третього рейху й СРСР, російські фахівці відійшли від головного принципу успішної пропаганди, так званої селективної правди. Термін був упроваджений у практику Річардом Кроссманом, http://en.wikipedia.org/ wiki/Richard_Crossman унікальним британським політиком, який організував у роки Другої світової війни систему протидії гітлерівським ідеологічним диверсіям. «Чудовий і успішний пропагандист не той, хто постійно говорить неправду. Повна маячня вважати професійних брехунів корисними для переконання. Хороший пропагандист той, хто вміє вибирати правдиві повідомлення для аргументації своїх слів». Помилка російської пропаганди в тому, що вона зробила ставку саме на професійних брехунів, брехню яких одразу відмітили люди, які користуються різними джерелами інформації.
Другим каменем спотикання для російської пропаганди виявилася українська мова. В ефірі й цифровому просторі літали «качки» російською мовою. Виявилося, що контент українською, за подібою арабської або англійської, скласти нікому. Зневага до мови сусіда, яку завжди демонстрував російський істеблішмент, виявилася нам на користь.
Але не будемо квапитися з реляціями. Війна триває, й вона, на жаль, буде довгою. Пропагандистська — точно. Тому захисту від її руйнівного впливу на мозок і психіку треба вчитися, як колись ми вчилися швидко надівати протигази.
*propagandakompanie — назва спеціальних підрозділів Третього рейху призначених для ведення пропагандистської війни.
