Край гасцінца старого ходзяць Ясь і Василь
З президентів Лукашенко переведений у позасудового виконавця вироків Кремля. Тепер Путін завідує вотчиною, відповідаючи за колегу по телефону на дзвінки з Брюсселя. Він погоджується з Євросоюзом не допустити втручання в білоруські справи ззовні, чудово почуваючись всередині Білорусі. Аналітики кажуть, що Лукашенко повністю здав республіку ще в червні, коли прилітав на парадні гри. Там і було накидано план спецоперації щодо дезінформації Заходу, України та ліберальних білорусів.
Лукашенко продовжує репресії. З державних підприємств звільнені всі страйкарі, валютні операції банків перебувають під контролем КДБ, дипломатам із Євросоюзу заборонений в'їзд до республіки, кількість ув’язнених зростає, пости ОМОН виставлені біля прохідних заводів, утворений протестантами комітет оголошений антидержавним органом, в установах люди піддаються індивідуальній обробці тощо. Багато що вказує на узгоджені дії та рішучість Мінська і Москви загнати білорусів в автономний вольєр. Багато з них тільки тепер почали усвідомлювати, хто утримує фігуру обридлого диктатора на шахівниці. Шах Лукашенку, на жаль, не мат для його системи.
Усі ці події розгортаються біля наших кордонів напередодні Дня Незалежності. Є привід подумати про білоруські уроки для української державності. Ми, звичайно, пройшли період наївного ходіння з прапорами перед шеренгами залізноголових і дечому навчилися. Але й у нас поліцейська міць, потенційно спрямована проти народу, за чисельністю та екіпіровкою перевищує армійські сили, які стримують агресора на Сході. Ми теж поліцейська держава, в якій каральна дубина ходить насамперед по головах національних патріотів і демократів. І в нас чиновники перебувають на службі у президента, а не держави. Коли Л. Кравчук і В. Фокін, які вирішили зіпсувати собі некрологи, сповідують принципи, що заохочують агресора до продовження демонтажу Української держави, наші апарати й установи мовчать у злагоді. Вони ж мовчать, коли все суспільство обурене ренегатською діяльністю А. Єрмака. Чим відрізняються наші міністри від міністрів Лукашенка, крім того, що з понурим обличчям не записують за Зеленським його афоризми?
Дивно. Адже, крім гомології, між Україною і Білоруссю маса відмінностей. У нас є політичні партії, є простір вільного спілкування, є різні ЗМІ та різні центри впливів. Чому ж вони не працюють, коли справа стосується головного, заради чого все починалося з дуже давніх часів, коли вперше прозвучало гасло «Геть від Москви», коли потім воно змінилося невиразним «Україна не Росія», коли пройшли помаранчеві і криваві Майдани, коли, нарешті, 13 тисяч людей склали свою голову в ім'я державного суверенітету. Хіба цього мало, щоб забути століття боротьби?
Росія перемагає в Білорусі тому, що чиновницькому і силовому апарату диктатор дорожчий за демократію. Зберігаючи його владу, вони зберігають свої права, доходи і привілеї. Це чистий розрахунок з малою часткою ідеологічного забарвлення. Накажуть бити людей з червоно-зеленими прапорами – битимуть. Як і в нас поліцейські з синьо-жовтими нашивками на рукавах б'ють людей під синьо-жовтими прапорами. Нашивки не голови, їх змінити не проблема.
