Крим — сьогоднішній Перл-Харбор
Маю сміливість припустити, що одним із завдань Путіна є денонсація Біловезьких угод
Російська мережева громадськість розбурхана листом на підтримку російського фашизму, нападу на Україну та її розчленування, підписаним групою номенклатурних працівників у сфері культурки, акторів, режисерів та інших культуртрегерів за викликом. Особливо смішно виглядали пояснення двох путінських наложниць, розміщені у фейсбуці. Вони були однаково пафосні, багатослівні, каламутні й блювотні. І, швидше за все, написані там же й тими ж, хто складав колективне освідчення в коханні до цар-фюрера. Прізвище однієї з дівуль Могучий, другої — Бак. Отже, тепер можна говорити, що підтримка інтелігенцією війни з Україною вилилася в Могучий Бак. Підписи продовжують прибувати.
Множаться й оригінальні публікації, що викривають зраду ліберальної опозиції, хоча такої давно немає. Проти дій Путіна виступають люди абсолютно різних поглядів і занять, далекі від політики та ідеології. Тут уже, швидше, неприйняття стилістичне, естетичне й фізіологічне — на рівні блювотного рефлексу. Проста гидливість, яка завжди була сильнішою й надійнішою проти будь-якого агітпропу, — геббельсівського, ждановського, сусловського, сурковського, путінського.
Саме путінського, тому що виступ Путіна перед журналістами був не просто агітпроповським. Він був настановним для всього пропагандистського апарату. У Північній Кореї вожді керують на місці виведенням нового сорту рису, а в нинішній Росії президент керує на місці агітпропом, надихаючи його особистим прикладом.
Звісно, все це можна порівнювати з радянськими часами: і з тридцятими роками минулого століття, й з епохою холодної війни. Але я дозволю собі нагадати мій попередній текст, опублікований у газеті «День» (№ 44 від 12 березня 2014 р.). Мені здалося можливим зробити висновок, що Путін повертає Росію в часи між 1989 і 1991 роками, коли Горбачов, позбавившись країн танкового соціалізму, зосередився на порятунку СРСР. Саме тоді, нагадаю, під кураторством Анатолія Лук’янова серед союзних нардепів була створена група «Союз», яка спиралася на еліти в автономних республіках і регіонах, що мають деякі відмінності й особливості порівняно із союзними республіками, до складу яких вони входили.
З тих часів бере початок сепаратизм абхазький, придністровський і кримський. Неважко зауважити, що лише в Абхазії ставку було зроблено на неросійське населення. У решті республік, до яких треба додати ще й Латвію з Естонією, на інші народи стали нацьковувати росіян. Свідомо й підло. Це була суча політика, що перетворилася на сучий бізнес, — термін запозичений з історії ГУЛАГу, бере початок від сучих воєн серед в’язнів, яких провокувала й заохочувала табірна адміністрація.
Події останніх днів підтверджують, що саме цей короткий період історії СРСР, останні два роки його існування, і є тим часом, у який кремль вирішив повернути не лише Росію. І наміри ці здаються серйозними. Про це свідчать слова Путіна про незаконність виходу України з СРСР і вживання слова «республіка» по відношенню до України. А слово це, звісно, має цілком певну конотацію — союзна республіка.
Так от, маю сміливість припустити, висунути гіпотезу, що одним (далеко не останнім) із завдань Путіна є денонсація Біловезьких угод. Для цього треба згода Лукашенка, в якій Путін упевнений, незважаючи на заяви батьки про територіальну цілісність України. І, як це було 1922 року, потрібен маріонетковий український режим, що спирається на окупаційні сили. Глава такої України буде київським генерал-губернатором, тому що на той час, як передбачають деякі експерти, до Росії, окрім Криму, буде приєднаний Південний Схід України, Чорноморське узбережжя й коридор, що сполучає Крим з Придністров’ям, яке також увійде до складу Російської Федерації. Тобто території з населенням близько 20 мільйонів осіб із сорока п’яти мільйонів, що нині живуть в Україні.
При цьому, якщо врахувати заяву міністра оборони Шойгу про намір Росії влаштувати військово-морські бази в усьому світі, зроблене ще 26 лютого, логічно припустити, що Кремлю необхідно захопити українські суднобудівельні заводи.
Ангела Меркель говорить, що Росія діє за законами джунглів. Це неточно. Політика кремля — рейдерство. Стратегічне рейдерство, причому без щонайменших спроб хоч якось відповідати міжнародному праву. Світ став іншим за кілька днів, але визнавати цього дуже не хочеться. І поки це світ за Путіним, як до 1943 року був світ за Гітлером. Путін диктує умови, визначає долі народів. Наскільки довго це триватиме, ніхто не знає.
Про реакцію колишніх лідерів світу, що зник, можна судити за двома повідомленнями, які йдуть одне за іншим у френдстрічці фейсбука:
«Військовослужбовці РФ і представники самооборони Криму повністю заблокували всі в’їзди на територію збройової бази в Інкермані».
«Держдеп США оголосив конкретні заходи для допомоги Україні: енерго— та ядерна безпека, залучення американських інвестицій, реформа виборчої системи».
Кому вони збираються допомагати? Держава Україна знищується на очах усього світу — проти лому немає прийому.
А ті, в кого є свій лом, схоже, повертають Америку в тридцяті роки, збираються захищати «Фортецю Америку» на фортах Сан-Франциско. І не можуть зрозуміти, що Крим — це сьогоднішній Перл-Харбор.
Але то американці. У росіян же інша біда. Значна частина культурного й інтелектуального істеблішменту, не кажучи вже про політичну еліту, вважають подібний переділ світу, анексію чужих територій, захват чужої власності справою простою, легкою й допустимою. У зв’язку з цим виникає ось яке питання.
Ну нехай усі ці номенклатурні співаки в стані російських воїнів. Але ж є ще експерти. І експерти при владі. І економісти. Вони ж розуміють, у що обійдеться путінська боротьба за владу у світовому масштабі. І вже обходиться. І без усяких санкцій — вони будуть формальними.
Чи теж підписуватимуть листи: давай, батюшка, народ траву жертиме, але тебе підтримає! Чи відмовчуватимуться?
Нагадую те, про що говорив неодноразово. 1936 року Людвіг Ерхард, який відмовився вступати до НСДАП і залишився без роботи, написав дослідження, в якому, за його власними словами, виклав заходи, яких треба буде вжити після неминучої катастрофи. Рукопис зник, а план Ерхарда ні.
Чи є зараз у Росії такий Ерхард?
