Merry Trumpas
Ми всі шукаємо підтвердження своєї правоти. Не істини, звичайно, хоча говоримо (або маємо на увазі) тільки про неї, а правоти. І підтримуємо тих, хто на нас схожий. Схожий на нас з меншою ймовірністю буде нашим ворогом.
Нам важко уособлювати себе з Трампом (тим, кому легко, далі можна не читати, їм навряд чи буде цікаво). У Трампа є з нами і концептуальні розбіжності, і стилістичні, так би мовити. Про концептуальні все вже сказано: ксенофобські, ісламофобські, сексистські і просто мракобісні аспекти його позиції обговорені і засуджені.
Але нас ще дратує в ньому його манера поведінки, що видає в ньому саме чужака, людину, яка звикла доводити свої судження за допомогою емоцій і образливих ярликів, а не в конвенційній манері раціональних аргументів. Їх немає у нього. Ну і, звичайно, ми відчуваємо його адептом чужої нам культури, тобто, просто кажучи, малоосвіченою і інакше вихованою людиною.
Вже багато разів за ці дні повторено, що за Трампа голосували неосвічені і соціально неуспішні білі, які хотіли б повернути поїзд, що пішов. Тобто працювали вони колись на заводі, завод перевели в Китай або просто закрили за нерентабельність, і вони втратили соціальний статус і колишню забезпеченість. Грубо кажучи, це схоже на проблему російських мономіст, які зосереджені навколо економічно проблемних підприємств.
Здавалося б, живеш у ринкових умовах: йди, шукай іншу роботу, ніхто тобі нічого не винен. Все начебто правильно. Ось тільки, як ми бачимо, нової роботи з відповідними бенефітами вони не знайшли. Якою мірою це їхня вина або біда, знову ж інше питання. Головне у них є виборчі права (благо, Юля Латиніна поки ще не член Верховного суду США), і вони цими правами скористалися.
Більш того, саме ті риси Трампа, які роблять його чужим нам (його неосвіченість, емоційність, що заміщає раціональність, його недорікуватість і одночасно базікання, його пристрасть до спрощень і нездійсненних обіцянок - є тим, що робить його своїм для цих неосвічених ватників (redneck) з сільських районів Півдня і Середнього Заходу.
Нас цей крикливий індик бісить, а їх, навпаки, притягує, як рибалка рибалку. І саме тому вони за нього проголосували. І вірять йому, як Воронеж-ніж Путіну.
Тепер про те, що трапилася подія планетарного значення. Це не зовсім так. Трамп далеко не перший правий популіст, якого обирають управляти демократичною країною. Був Берлусконі, Саркозі, є Орбан, Марін Ле Пен (поки не обрана) і Качинський. Якоюсь мірою зачаточно демократичною країною була, страшно сказати, Росія, в яку колись прийшов Ліліпутін. А правими популістами, в певному сенсі, були і Маргарет Тетчер, гроза шахтарів і аргентинців, і де Голль (націоналізм і антиамериканізм), який намагався потопити в крові Алжир.
Трамп просто грубіший, хамовитіший, горлатіший, менш обережний і менш раціональний. Але і час, коли виявився можливим його вихід на арену, - інший. Його попередник по партії Буш-молодший зробив собі кар'єру на ісламофобії і війні, на правому консервативному повороті, який слідом за ним відпрацювало і суспільство. Цей прийом захотів повторити і помножити ефект Трамп (поки без війни), і йому це вдається.
Тепер про так зване протестне голосування. Мовляв, за Трампа голосували, щоб не голосувати за систему, яка багато в чому себе дискредитувала. Тут знову ж таки важливо: в чиїх саме очах. І тут виявляється, що за Клінтон не захотіли голосувати не тільки неосвічені і соціально неуспішні білі, але й більш ніж освічена університетська молодь. Ті, хто вважав своїм кандидатом Берні Сандерса, а після його поразки (не найбільш чесної, на жаль, самі суперделегати чого варті) не змогли себе пересилити і або не пішли голосувати, або пішли голосувати за Трампа.
Бо Трамп у тій мішанині популістських думок, які він звалив в одну пропагандистську купу, залишив кілька зовсім навіть не республіканських, а цілком собі льоволіберальних прикмет. Скажімо, ідея позбавити Америку ролі світового поліцейського, про скорочення військових витрат, про підтримку місцевої промисловості - це все цілком собі ліберальні ідеї. Не без душку ізоляціонізму, а й з виразним антиглобалістським перчиком, що освіченим студентам дуже навіть подобається.
Для нас - це одна купа популістського лайна. Але якщо ви подивитеся на кандидатуру Клінтон, як на неї дивляться дуже багато освічених і молодих людей в Америці, то побачите політика-маніпулятора, ставленика великих корпорацій, який вимушено вдався до лівої риторики після успіху Берні Сандерса. І її відчайдушна непопулярність, можливо, стане більш очевидною.
Не знаю, якою мірою це видно з боку, але демократичний істеблішмент її, Клінтон, звичайно, тягнув за вуха, втискував і всовував, м'яко утрамбовували у хиткі контури конкурентоспроможного кандидата; але вона, звичайно, конкурентоспроможним кандидатом ніколи не була. І не стала.
Тітка з зовнішністю завуча і репутацією, яку міг відіпрати тільки Трамп. Якби не Дональд, справедливо злякавшись освічену Америку, Гілларі не змогла б пройти так далеко. І пройшла вона майже до фінішу, бо Трамп був такою собі страшилкою, на кшталт нашого Вовочки.
Я сам голосував за неї і проголосував би ще сто вісімдесят п'ять разів, аби непередбачуваний і емоційно нестабільний популіст, напівфашист (але є надія, що стане повним, нарешті) не прийшов до влади.
Але це пояснення для тих, хто має здоровий страх перед правим популізмом з виразним націоналістичним ухилом. А хлопці з Середнього Заходу і Півдня США не бояться націоналізму, бо вони самі націоналісти, не бояться ксенофобії, бо вони порядні ксенофоби, не бояться клоуна Трампа, бо він більше схожий на них, ніж пані Клінтон.
Я не схвалюю їхній вибір, я, може, навіть сумую з цього приводу. Я, як і багато хто, сповнений похмурих передчуттів. Мені дуже не подобається цей рудий хлопець. Він може «злити» Україну, може спробувати задобрити Путіна, може потім озлитися на нього, може влаштувати політичну істерику. Тобто дружитимуть чи ворогуватимуть Трамп із Путіним, обидва варіанти чреваті. Два впертих барани, це не один Путін і не один Трамп.
Але я розумію, чому за нього проголосували роботяги з провінційної Америки. Їхні претензії реальні. І справедливо засуджуючи Трампа за путінські прийомчики, а його електорат за наївність і довірливість (простота гірша за крадіжку), нам-то знайомі більш ніж комусь іншому, варто розділити цю відповідальність. Між простими неосвіченими пролетарями, які університетів не закінчували, бо університети їм не по кишені. Між злим клоном Олега Попова. І хитродупими політиками з демократичного істеблішменту, що просував Клінтон, як непрохідну шашку в дамки. Аби все залишилося як за бабусі. Трамп і в них на совісті, не будемо цього забувати.
