Молитва за Сирію
Реакції християнського світу щодо збройних конфліктів на Близькому Сході: налагодження комунікації
Події у Сирії займають топ-позиції новинних блоків протягом останнього місяця. Практично щодня ми можемо бачити фото вбитих невинних жителів, замордованих дітей, понівечених жінок. Ми переглядаємо екранну чи інтернетну стрічку новин абсолютно інертно, адже нам здається, що це нас зовсім не стосується, бо Близький Схід віддалений від нас і географічно, і ментально. Найбільше вражає те, що у щоденному плетиві смертей сирійців найчастіше знищують християн. У матеріалі за минулий місяць про масові вбивства священиків («Вавилон ХХІ…», №140-141 від 9-10 серпня ц.р. — Авт.) ми намагалися роздумати над тим, чому у сучасному світі, за умови «ефективного» функціонування законів про свободу релігійних поглядів у Конституціях провідних держав, не припиняються переслідування християн. Тоді ми висловили думку, що основна причина – секуляризація, у якій людина змінює пріоритети і комплекс цінностей, прагне бути сама собі Богом і врешті-решт заплутується та духовно гине.
Сьогоднішні збройні конфлікти у Сирії, а зокрема знищення тамтешнього християнського світу, спонукають нас замислитися над ще одним аспектом – відсутністю розуміння і сприйняття одні одних, тобто проявами ксенофобії, а у цілому виявити ще одну проблему – закритість сучасної людини до активної комунікації зі світом.
АКЦЕНТИ ПОЛІЛОГУ: ХРИСТИЯНСТВО-ІСЛАМ-СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ
На початку серпня цього року на багатьох християнських сайтах з'явився лист-звернення Папи Франциска до братів-мусульман з нагоди закінчення Рамадану. Варто зазначити, що такі реакції Ватикану в особі чинного Папи відображають системний розвиток діалогу понтифіків-попередників. Згадаймо хоча б налагодження комунікації з ісламським світом за часів папства Бенедикта XVI чи Блаженного Івана Павла ІІ. У цьогорічному листі Папи Франциска до мусульман знаходимо такі ключові слова, як «повага», «виховання», «взаємне»: ««Повага» означає ввічливість стосовно людей, до яких ми плекаємо повагу. «Взаємне» означає, що це не односторонній процес, але щось, що між спільне для обох сторін. Те, що ми покликані поважати в кожній людині, - це насамперед її життя, її недоторканість, її гідність і всі права, які з цього випливають, її репутація, її власність, її етнічна і культурна ідентичність, її ідеї та уподобання. Тому ми покликані думати, говорити і писати про інших шанобливо, не тільки в їхній присутності, але завжди і скрізь, уникаючи несправедливої критики чи наклепу... Що стосується взаємної поваги в міжрелігійних відносинах, особливо між християнами і мусульманами, ми покликані поважати релігію інших, їхнє вчення, символи і цінності…» (детальніше на сайті ru.radiovaticana.va – Авт.). Цей лист був одним із перших кроків у понтифікаті Папи Франциска до мусульманського світу. Невдовзі після звернення Понтифіка у мережі з'явилось фото, зроблене у одному із містечок на півдні Єгипту. На ньому – мусульманська спільнота «створила» живий ланцюг для захисту християнського храму від нападу ісламістів. Здавалося б – комунікацію налагоджено, бодай частково, проте це було тільки початком-передумовою тривалої збройної «дискусії».
Наприкінці серпня на сайті «Радіо Ватикан» з'явилась офіційна заява апостольського нунція у Сирії Маріо Зенарі до міжнародної спільноти із закликом припинити насильство у країні, зокрема наругу над християнами, адже ще з початку 2013 року у Сирії розпочалося викрадення священнослужителів, а у квітні – знищення і бомбардування християнських святинь. До цієї заяви приєднались інші представники духовенства. Особливі реакції – на можливе військове вторгнення до країни. Ієрархи звернулися до світової політичної еліти щодо припинення інтервенції. Наприклад, Патріарх Ігнатій Юзеф ІІІ Юнан зазначив, що «найбільшою помилкою Заходу є підтримка в ім’я демократії недемократичних режимів Аравійського півострова, наприклад, Саудівської Аравії та Катару, які, на думку глави сирійських католиків, є головними розпалювачами конфліктів у мусульманському світі». Окрім того, політика Великобританії, Франції та США, на думку духовного лідера, є макіавелліанською і пропагує принципи «підмінної демократії». З відповідною заявою до Президента США Барака Обами звернувся Глава сирійських мелхітів-греко-католиків Патріарх Антіохії і Всього Сходу – Григорій ІІІ Лахам. Патріарх наголосив, що «так звана «опозиція» в країні насправді не має жодної підтримки, проте щодня до Сирії прибувають нові ісламські екстремісти, основна мета яких – вбивати».
За матеріалами християнських сайтів кількість християн у Сирії – невелика, загальна цифра становить близько 10% у загальному релігійному сегменті. Тому ідея творення ісламського халіфату на Близькому Сході за підтримки «сирійських опозиціонерів», на думку журналістів християнських ресурсів, - пряма загроза християнству. Проте заяви ієрархів ніяк не були прокоментовані адресантами, тому католицький світ закликав до молитви як ще однієї моделі ефективної комунікації. 7 вересня разом із католиками всього світу молилися і українські греко-католики.
Отож розуміємо, що міжрелігійний діалог щодо сирійського конфлікту вже давно вийшов поза рамки «перемовин» християнства з ісламом, насправді це полілог із релігійно-політичним контекстом, у якому додатковими «гравцями» виступають світові політичні клани, які не бажають поступатися власними інтересами, що зумовлює їхню інертність і до християнського світу, і до поваги людської гідності. 10 вересня католицькі єпископи США закликали свій народ та владу припинити конфлікт у Сирії. Про це зазначено у спеціальній заяві Адміністративного комітету Конференції католицьких єпископів США. На разі зворотного зв'язку, тобто реакції владної верхівки США, не маємо. Цікаво, що єпископи напередодні провели спеціальне зібрання, впродовж якого також молилися за лідерів провідних країн, Церкву і сирійців. Знаково, що молитва за Сирію лунала за три милі від Капітолію, де Конгрес обговорював резолюцію про застосування військових сил на Близькому Сході.
СИРІЙСЬКИЙ КОНФЛІКТ — ВИКЛИК ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ
Нещодавно на українських інтернет-платформах з'явилось відео, яке поширили російські сайти. На ньому – сирійські екстремісти на очах у натовпу відрізали голову католицькому священикові. Звісно, що відео, попри жахливі для сприйняття людської психіки кадри, зібрало чимало переглядів. Проте у журналістських кулуарах воно майже не було прокоментоване. Коли я спілкувалася із своїми колегами, вони відповідали, що на місці священика могла бути будь-яка людина, тому такий сюжет не зовсім вартий уваги. Проте у моїй голові зразу ж спрацювала думка – а як же одна із основних функцій журналістики – звертати увагу і говорити про кожну людину. Невже «людська» журналістика залишилася суто в університетських аудиторіях як суха і мало наближена до реальності теоретична догма? Адже поза політичними колізіями існує людина із власними емоціями і переживаннями. Людина, яка, можливо, відіграє скромну роль у суспільстві, але водночас через її життя фокусуємо свою увагу на соціум загалом, адже воно безцінне. Тому обговорення цього відео – не означає лише порушення проблеми знищення християнського світу, що важливо не лише з позиції віруючої людини, але і цілком секуляризованої, яка піклується над виконанням і дотриманням конституційних положень власної країни (про що ми згадували вище); але і звернення медіа, до проблем знищення духовного світу людини перед загрозою насильства і терору!
