Не дивіться на ніч путінське ТБ!
Саме так – «ніколи не дивіться на ніч путінське телебачення!» - мав би звучати зараз вердикт булгаковського професора Преображенського: «Ніколи не читайте перед обідом радянських газет!». І хто з притомних людей скаже, що герой класичного «Собачого серця» не мав рації? Адже радянські газети, принаймні, до хрущовської «відлиги», на 80-90% були наповнені цілковитою неправдою, а решту місця займали викриття «окремих недоліків», поетичні вправи відповідного ґатунку (про «районные партийные активы», які далеко за північ, мовляв, зачаровано слухають пушкінські вірші…) та об’яви й повідомлення (ретельно від сепаровані, щоб туди не прокралася «контра»). Чим від них відрізняється путінське телебачення? Хвала «органам» на місці, викриття «диверсій західних розвідок» також, розповіді про «розум честь та совість» - тільки вже не світового пролетаріату, а «русского мира» (себто про православну і народну «Єдину Росію») також наявні, найсвітліший геній усіх часів і народів Путін В.В. зі своїм політбюро обов’язково фігурує, успіхи натхненних партією спортсменів теж, от тільки замість комсомолок якісь інші голоногі дівиці у різноманітних шоу вихиляси демонструють…
У співгромадян професора Преображенського вибір був мінімальний: або читати радянські газети, або не читати газет узагалі, бо до інших в СРСР тоді доступ мали хіба що «бійці ідеологічного фронту» і співробітники «органів». А сьогодні завдяки Інтернету і супутниковому телебаченню вибір є навіть у російській глибинці, не кажучи вже про Україну чи держави Європи. Але, схоже, радянська преса… тобто путінське телебачення і нині залишається для багатьох начебто розумних та освічених людей головним джерелом інформації, принаймні, про Україну.
От, скажімо, оглядач ліберальних «Граней.Ру» Ілля Мільштейн примудрився відтворити в одній статті цілу купу міфологем путінської пропагандистської телевізії: мовляв, бандерівці – це фашисти, Бандера – поплічник Гітлера, при владі в Києві націоналісти, а під час війни українці охоче, як майже ніхто в Європі, нищили євреїв. Не буду розбирати ці нісенітниці – це вже зробив знаний російський історик Борис Соколов у тих же «Гранях.Ру». Професор Соколов хоча й дивиться іноді путінське телебачення (що засвідчують його аналітичні статті), але все ж має власну голову на в’язах…
А британські аналітики Ендрю Фоксолл й Орен Кесслер в аналітичному Інтернет-виданні «Foreign Policy» стверджують, що Путін має рацію, і значна частка нинішнього українського уряду, а також учасників акцій протесту – це фашисти, ксенофоби, антисеміти і взагалі – «погані хлопці». Ці хлопці (передусім з ВО «Свобода») зробили безправними маргіналами тих громадян України, які розмовляють по-російськи, отож на нову українську владу слід тиснути, щоб позбутися фашистів у владній коаліції (замінивши їх, очевидно, випробуваними «інтернаціоналістами» Віктора Януковича).
Дивна річ: чого британські аналітики ігнорують думку євреїв України? Які разом із «свободівцями» билися на київському Майдані і були на Майданах інших міст? Троє євреїв загинуло у Києві, захищаючи Майдан. Вони добре розуміли першорядні і другорядні пріоритети: викинути з влади кримінальну банду, захистити Україну, а потім уже розібратися, хто є хто. Для цього існує такий ефективний інструмент, як загальні вибори. Але автори статті, схоже, з подачі путінського телебачення не вірять у можливість проведення в Україні справді демократичних виборів – і вірять у масовий український «фашизм».
І, до речі, не треба поширювати путінську пропагандистську вигадку про «безправну» російську мову: закон 1989 року її захищав достатньою мірою.
Схоже, надивився російського телебачення і канцлер Австрії Вернер Файман. Він бачить Україну як «нейтральний міст», тобто федеративну державу з нейтральним військово-політичним статусом. Мовляв, «це доцільно і було би правильним». Що ж канцлер майже дослівно повторив те, що з дня у день розповідають путінські телепропагандисти, от тільки не звернув увагу на той факт, що нейтральний військово-політичний статус України вже закріплений на законодавчому рівні режимом Януковича – і саме це істотно полегшило російську агресію, бо навряд чи Путін так вдерся б у державу-члена НАТО…
І, нарешті, перегляд путінського телебачення негативно діє і на частину українських журналістів, які кидаються боротися з «праворадикальними силами» (записуючи до них далеко не тільки справді правих), - мовляв, це на сьогодні завдання №1, не помічаючи зосереджених на наших кордонах потужних російських сил вторгнення. Отож залишається повторити дещо змінений відповідно до сьогодення заклик професора Преображенського: «Ніколи не дивіться путінське телебачення – ані на ніч, ані взагалі!»
