Невигадана система
Влітку єдиною проблемою мого будинку, а зокрема останнього поверху, де я мешкаю є голуби. Вони рано прокидаються і б’ють крилами по даху так, що у вихідні виспатись просто неможливо. Про все інше подбала Ганна Михайлівна, президент мого будинку.
ОСББ має свої як позитивні, так і негативні риси. Як на мене, тут є дві важливі речі: хто стане «генералом» та те, чи готові мешканці дому самі за себе відповідати.
Президент дому, голова, чи як там ще її називають, у нас літня жіночка. Вона тут дійсно всьому голова – про все домовиться, зі всім розбереться, все влаштує та облаштує. І це не зважаючи на той факт, що вона вже на пенсії і підробляє сторожем. Вихідні проводить на дачі, або з онукою. Тож, повноважень уу неї не менше ніж у президента країни. Адже дім – це модель держави. Під’їзди – області, квартири – міста, а ти мер свого міста. Геолокаційно наш дім нагадує Україну – велика зелена територія, поруч дитячий садок, школа та університет. Навколо будинку розташовані інші держави, і ти обираєш сам, які стосунки з ними вибудовувати.
Наприклад, з домом, що стоїть до нас паралельно в нас спільний дитячий майданчик, і тому стосунки досить непогані. Хоча дім і розташований до нас «задньою» частиною. Погодьтесь, інколи країни таке теж роблять по відношенню до України. Інший будинок, що стоїть перпендикулярно, - наш добрий друг. Ця будова не така велика як наша, областей набагато менше. Та його мешканці разом із мешканцями нашого влаштовують задушевні бесіди та змагання з шахів. Всюди квітнуть квіти, ростуть дерева, літають плахи, бігають діти, і навіть видно зірки вночі, що для міста-мільйонника дуже дивно.
Ще одна спільна риса з Україною – сільське-господарство. За нашим будинком мешканці облаштували ділянку, де висаджують овочі. До речі, висаджувати біля багатоповерхівки овочі та фрукти у невеликих масштабах – сьогоднішня європейська практика.
Якщо говорити про справи політичні та міжнародні, то у нас є своя ООН – це коли збираються мешканці всіх навколишніх будинків та вирішують нагальні питання. До прикладу, минулого разу протестували проти відміни єдиної маршрутки, яка проходила повз цей квартал. Мешканці вистояли, ба, навіть, цього року маршрут розширили та додали ще один.
(Далі пропоную тобі, дорогий читачу, під час подальшого читання слухати пісню Васі Обломова та Паші Чехова «Ритмы окон»).
Варто зазначити, що будинку вже багато років, десь сімдесят. Але в нас новий дах, нові гарні залізні двері на під’їздах та гарні навігаційні надписи. У самих під’їздах стоять столики з квітами, висять штори. Тут кожен відповідає за свою територію, і в той же час, за увесь будинок. Тут панує довіра до сусідів. Люди вітаються один з одним, знають своїх сусідів. Навіть зі мною вітаються, хоча тут я мешкаю всього два роки! Тобто, новачків тут не зневажають – закони для всіх однакові.
Єдиний раз, коли в нас насмітили, відбулось перед виборами. Стіни будинку обклеїли листівками проти одного з мажоритарщиків. (О! Я майже зненавиділа і того кандидата, і тих хто це зробив!) Але, як ви розумієте, вибори не можуть пройти не без сміття, навіть у нас.
Звісно, тут є свої проблеми, як і в будь-якої нормальної країни. Нещодавно усім встановили газові лічильники, навіть попри бажання деяких мешканців. У деяких містах є проблеми з водою: заможні мають бойлери чи колонки, незаможні гріють воду самостійно (хоча я не знаю, чи ще залишились такі). Зрештою, кожен мешканець нашого будинку-держави може заглядати в чужі вікна, але він ніколи не піде жити до чужої квартири. Бо його дім – його власна фортеця. І працюючи на свій дім, вони працюють на державу та на її міжнародний авторитет. Всі інші висновки, прошу роботи вам. Бо зрештою, ви також маєте свій дім, своє місто, а значить і своє право голосу. Проте, прошу не забувати, що наша багатоповерхівка також потребую гарного екстер’єру та інтер’єру, а головне – поваги та розуміння.
Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк