Нові жертви Вагнера? Тепер в Африці...
З Центральноафриканської республіки надійшла трагічна звістка. Тут було вбито росіян: журналіста Орхана Джемаля, оператора Кирила Радченка й режисера Олександра Расторгуєва. Вони знімали фільм про приватні російські військові компанії у цій країні, зокрема про горезвісну ПВК «Вагнер». Причому робили це в рамках «Центру управління розслідуваннями» (ЦУР), одного з проектів Михайла Ходорковського.
Офіційна версія центральноафриканської влади свідчить, що журналісти стали жертвами пограбування. Нібито росіян убили 30 липня близько 19 години за місцевим часом у 24 км від Сібю (Сібут) на шляху до Декоа. Нібито при виїзді із Сібю представники сил безпеки попереджали «росіян» про небезпеку поїздок у темний час доби, проте ті вирушили до Декоа. Як заявляють у поліції, росіян викрали близько десяти зловмисників, на головах яких були тюрбани й вони говорили «тільки арабською» (за описом це могли бути, зокрема, бойовики мусульманського терористичного угрупування «Селека»), причому, як стверджують у місцевих судових органах, вони зупинили автомобіль знімальної групи на блокпосту. Саме таку версію виклав поліції водій джипу, на якому їхала знімальна група, знайдений живим близько 5 ранку 31 липня. Щоправда, існує й альтернативна версія, що також виходить з урядових джерел — від мера міста Сібю Генрі Депеля. Нібито на журналістів напали люди, що перебували у засідці в буше, й відразу ж убили.
Джемаль та його товариші прибули до ЦАР 27 липня і збиралися завершити свою місію у цій країні 8 серпня. Але після 29 липня вони на зв’язок не виходили. Цього ж дня Джемаль та його команда з’явилися на базу ПВК «Вагнера» у колишньому палаці імператора Бокасси, але їх туди не пустили, вимагаючи акредитацію місцевого військового відомства.
Тут виникає одразу багато питань. Перше з них: чому грабіжники (або терористи), подбавши про те, щоб жоден із членів знімальної групи не залишився живий, помилували такого небезпечного для себе свідка як водій. Це наводить на думку, що він був у змові з нападниками й, отже, міг бути співучасником злочину. Тому до його показань слід ставитися з обережністю. Також очевидно суперечать одна одній версії з блокпостом і з нападом із засідки. Ймовірно, версія із засідкою більше влаштовує владу ЦАР, оскільки у випадку з блокпостом неминуче буде висловлено підозри, що до вбивства причетні військові або поліцейські уряду ЦАР, які за своєю жадобою наживи і бандитськими нахилами мало чим відрізняються від повстанців та бандитів.
В принципі з версію про те, що Джемаль, Расторгуєв та Радченко стали жертвами збройного пограбування, не можна аж ніяк не рахуватися. У Центральноафриканській республіці, де колись правив людожер-імператор Бокасса, майже усе XXI століття тривають громадянські війни, в країні діють численні збройні угруповання, які воюють одне з одним, а найчастіше просто грабують населення і особливо приїжджих іноземців, у яких є що взяти. Банкоматів у ЦАР майже немає, а за межами столиці країни — взагалі жодного. Тому приїжджі розплачуються переважно готівковими доларами або євро і, відповідно, мають при собі значні суми в кеші. Ось і група Джемаля мала при собі 8,5 тисяч доларів і дорогу знімальну апаратуру. Все це — ласий шматок для бандитів. Тому головний редактор «МБХ-медіа» Вероніка Куцилло вважає, що версія про напад і вбивство з метою пограбування є цілком правдоподібною: «Ми точно не знаємо, але це цілком можливо, тому що це ЦАР. Дорога апаратура, готівкові гроші — банкоматів там немає на кожному розі».
Щоправда, є й деякі обставини, що працюють проти версії вбивства з метою пограбування, яка є такою зручною і для влади ЦАР, і для російської влади. Останні, нарікаючи на те, що журналісти, які прибули, не є зареєстрованими користувачами у російському посольстві у ЦАР, наказали Слідчому комітету порушити кримінальну справу про їхню загибель. Але, як зазначає російський журналіст Ігор Яковенко, «судячи з того, що журналістів розстріляли прямо в машині, з ризиком зіпсувати майно, ця версія (про пограбування як про основний мотив — Б. С.) не виглядає стовідсотково переконливою». Втім, головною метою грабіжників могла бути саме готівкова валюта, а не знімальна апаратура, яку ще треба продати, що досить складно зробити у країні, яка роздирається війною. Та й у випадку з трьома європейцями, вбивць яких напевно будуть шукати, продавати захоплену апаратуру просто небезпечно — вона може перетворитися на небезпечний доказ.
Однак існує й багато інших міркувань на користь версії мотиву вбивства, відмінного від пограбування. Добре відомо, що журналісти їхали на зустріч зі своїм інформатором — консультантом місії ООН на ім’я Мартін, який мав допомогти організувати зйомки й напевно був пов’язаний із вагнерівцями. Він також рекомендував і водія для поїздки. У ПВК «Вагнер» були поінформовані про прибуття групи Джемаля до ЦАР. Знали про це і кремлівські куратори Вагнера. І розуміли, що нічого хорошого для Кремля в новому фільмі точно не буде. Тим паче що двоє з трьох журналістів були явно пов’язані з опозицією.
Орхан Джемаль, відомий військовий кореспондент, був пристрасним противником анексії Криму. Олександра Расторгуєва було заарештовано в грудні 2011 року в Ростові-на-Дону за участь у місцевих мітингах протесту проти фальсифікації результатів виборів до Державної Думи, й він разом з колегами зняв фільм «Срок» — про лідерів протестного руху в Росії. А в березні 2014 року підписав листа «Мы с Вами!» КиноСоюза Росії на підтримку України. Ну а Радченко, раніше в опозиційності не помічений, міг просто потрапити під роздачу. Вагнірівці цілком могли найняти для ліквідації групи банду або місцевих жителів, або захожих арабів, причому з такою умовою, що основний гонорар вони отримають у вигляді тієї готівки, яку знайдуть у жертв. Не виключено, що Мартін і рекомендований ним водій були підставними особами у цій комбінації. А той факт, що 13 квітня з вікна своєї квартири в Єкатеринбурзі випав молодий журналіст Максим Бородін, який одним із перших написав про загибель кількох сотень бійців ПВК «Вагнер» у Сирії, змушує серйозно ставитися до версії про замовний характер убивства Джемаля, Расторгуєва та Радченка.
Наостанок хочу процитувати слова Вадима Краківського, що живе у Сан-Франциско блогера: «Орхан Джемаль був розумною, незалежною і харизматичною людиною. Його вбивством вирішуються, як мінімум, два завдання: залякування (не займайтеся небезпечними для влади розслідуваннями і, взагалі, замовкніть) і ліквідація потенційного лідера соціального вибуху, що назріває». І ця версія, на жаль, здається доволі вірогідною.
