Нового «Мюнхена» не буде
У російській пропаганді крута зміна – з головного героя сучасного світу Трамп перетворився ледь чи не на маргінального політичного персонажа
Остання конференція з безпеки та співпраці в Мюнхені, на яку традиційно збираються лідери провідних світових держав і їхні представники, стала певними заочними оглядинами для Дональда Трампа. Сам президент США на конференції не був присутнім з досить об'єктивних причин – він не встиг ще сформулювати основні напрямки та цілі американської зовнішньої політики. Тому в Мюнхені його представляв віце-президент Майк Пенс, підкріплений держсекретарем Рексом Тіллерсоном.
І, треба сказати, що Трамп не виправдав нічиїх надій, як свідчать вислови і поведінка його наближених, а також із його власних заяв, що прозвучали останніми днями. З одного боку, безсилим заклинанням прозвучали слова голови Євроради, тезки Трампа, Дональда Туска про те, що повідомлення про смерть Заходу надто перебільшені», що «в загальних інтересах ЄС і США запобігти дезінтеграції Заходу» і що «віце-президент США поділяє цей підхід». Віце-президент Пенс, може, підхід і поділяє, тільки ось президент Трамп своїми словами та діями неоднозначно дав зрозуміти, що він абсолютно не збирається боротися за збереження Євросоюзу будь-якою ціною, що це справа зусиль перш за все самих європейців і що Америка з готовністю розвиває стосунки з Англією з орієнтацією на прийдешній і швидкий Брекзит. Американський президент виявив зацікавленість лише у збереженні НАТО, але виразно натякнув, що інші країни – учасниці Північноатлантичного альянсу повинні збільшити свій внесок у спільну оборону, інакше у НАТО можуть виникнути проблеми.
Так само американський президент зовсім не прагне до зміцнення ООН, а сповна буде готовий діяти і без її схвалення. І глобальні проблеми, у тому числі боротьбу з кліматичними змінами, Америка вестиме, лише виходячи з власних інтересів. Решта людства, на думку Трампа, повинна або підлаштуватися під американські цілі, або намагатися йти своїм, але зумисне програшним шляхом, оскільки без участі наймогутнішої держави на планеті жодні глобальні проблеми вирішити не можна. Надії Європи, що Трампа все ж удасться схилити до підтримки Євросоюзу, не виправдалися.
Але розчарування Трампом сталося не лише у Брюсселі, але й у Москві. Протягом усього часу після несподіваної перемоги Трампа на виборах путінська Росія сподівалася, що нового президента вдасться переконати відмовитися від підтримки України і вимоги збереження її територіальної цілісності в обмін на голосно декларовану, але на ділі міфічну російську підтримку американських зусиль щодо боротьби з Ісламською державою в Сирії та Іраку. А це відкриє шлях і до відміни антиросійських санкцій і до глобального розподілу сфер впливу в рамках «нової Ялти» між Росією та США. Крім того, була ще надія, що члени Євросоюзу, що терзаються загрозою нових Брекзитів, підуть якщо не на відміну, то хоч би на часткове пом'якшення санкцій проти Росії, під тиском яких російська економіка поступово наближається до критичної точки. Нею може стати початок 2018 року.
Але все пішло зовсім не так, як розраховували в Кремлі. Трамп підтвердив, що необхідна умова для відміни санкцій – це повернення Криму Україні. А люди з його команди прямо заявили, що діалог із Росією треба вести з позиції сили, оскільки лише таким чином можна примусити Москву виконувати свої міжнародні зобов'язання. Зіграв свою роль і той факт, що з адміністрації Трампа зі скандалом був звільнений із посади єдиний політик, що вважався проросійським, – радник президента з національної безпеки Майкл Флінн. І, до речі, деякі високопоставлені російські політики, що близькі до Кремля, публічно жалкували з цього приводу. Така гостра реакція сама по собі незвична.
А тут ще Тіллерсон у Мюнхені цілком щиросердно поспілкувався з Петром Порошенком телефоном, обговоривши, серед іншого, ситуацію на Донбасі та санкції як спосіб змусити Росію виконувати досягнуті в Мінську домовленості. Цьому не змогли перешкодити витоки, явно зроблені не без участі Кремля, про корумпованість українського президента. А Сергію Лаврову на особистій зустрічі американський держсекретар ще раз нагадав, що Росія повинна дотримуватися Мінських угод.
Ймовірно, саме ця розмова, серед іншого, спонукала Порошенка на різкий антиросійський виступ у Мюнхені, під час якого він зробив свою знамениту заяву про те, що «Путін ненавидить Україну глибоко та щиро». І водночас попередив, що «припинення дипломатичного тиску на Росію або пом'якшення санкцій, перш ніж Росія вийде з Донбасу та Криму – все це стимулювало б подальшу агресію». А тут ще члени Євросоюзу оголосили про збереження санкцій аж до виконання все тих же нездійсненних Мінських угод.
У цій обстановці досить жалюгідно прозвучали слова Сергія Лаврова про те, що Росія теж має намір зберігати свої контрсанкції до повного виконання Заходом Мінських угод. Оскільки про ці контрсанкції понад рік уже ніхто не згадує, а, отже, Євросоюзу від них ні гаряче, ні холодно, спроба нагадати про контрсанкції розрахована лише на внутрішньоросійський ужиток, на підбадьорення патріотичної громадськості.
У ракурсі такого розвитку подій цілком зрозуміла крута зміна в поведінці кремлівських медіа. Трамп із головного героя сучасного світу, яким він подавався пропутінськими ЗМІ ще зовсім недавно, різко перетворився ледь чи не на маргінального політичного персонажа. У російській пропаганді відразу ж посилилася антизахідна і антиросійська риторика, і телеканали почали рясно цитувати ту критику щодо Трампа, яка поширюється не лише в Європі (це було і раніше), але і критичні нападки на нього в самих США, у тому числі й щодо його антиімміграційної політики. У Кремлі Трампом відверто розчаровані, і не соромляться це показувати. Загалом, згадуючи іронічний образ Олександра Галича, виходить, що «виявився наш батько не батьком, а сукою».
Після Мюнхенської конференції і основні світові політики, і політичні експерти можуть зробити висновок про те, що світ став ще більш непередбачуваним, і неможливо передбачити, як чинитимуть у найближчому майбутньому три найбільш потужні у військовому відношенні держави – США, Росія і Китай. Але в одному можна бути упевненим: на сьогодні відсутні умови для укладення нової мюнхенської оборудки з новим агресором за рахунок України.
