Новий старий застій
У Росії 2017 рік, що минув, був характерний якраз тим, що ніяких яскравих подій не сталося. Не можна сказати, що рівень життя населення помітно погіршився або, навпаки, відчутно покращився. Ймовірно, реальні зрушення тут можуть визначити тільки неупереджені експерти, тоді як телепропаганда неухильно переконує росіян, ніби, використовуючи класичну формулу, «жити стало краще, жити стало веселіше».
Єдиний дійсно гучний скандал 2017 року про російський допінг, що фактично позбавив Росію чергової зимової Олімпіади, має все-таки зовнішнє походження. Не в тому сенсі, звичайно, що це підступи зовнішніх ворогів Росії, хоча саме таку версію посилено просуває влада, намагаючись переконати людей, що це - спроба вплинути на результат президентських виборів. Важливим є те, що основні події допінгового скандалу відбуваються поза Росією. Адже всі його основні фігуранти перебувають за її межами, та ще й під програмою захисту свідків, і тільки за кордоном вони готові говорити всю правду. Російська ж держава намагається переконати і росіян, і іноземців, ніби допінговий скандал - це наслідок несумлінності окремих спортсменів, тренерів та лікарів, та ще русофобії, що панує на Заході (мовляв, насправді всі у світі допінгом балуються, а ловлять тільки росіян), але ніяк не результат державної системи допінгу в Росії. Росіяни цьому вірять або бояться не вірити, а ось у світі не вірить ніхто, крім «корисних ідіотів». Загалом відчуття таке, що в Росію повернувся застій радянського зразка.
2017 рік був роком ювілею російської революції 1917 року. Уявляю собі, якими пишними і масштабними були б ювілейні урочистості в тому випадку, якби при владі в Росії до цього часу перебували комуністи. А так - кілька невиразних телепрем'єр, не надто гучний скандал навколо «Матильди», що до революції майже ніякого стосунку не має, кілька тихих наукових конференцій і виставок - ось, мабуть, і все. Нинішній владі до душі радянський застій, але вона смертельно боїться будь-яких нагадувань про революцію.
Головною подією року, безумовно, стала президентська передвиборча кампанія, що розверталася від початку року, хоча її офіційний старт дано тільки кілька днів тому. В рамках цієї кампанії з чергового переобрання Володимира Путіна слід розглядати всі інші значущі події, на кшталт арешту режисера Кирила Серебреннікова або вироку міністру Олексію Улюкаєву. Вони цілком укладаються в рамки сценарію цього дійства. Арештом Серебреннікова майстрам культури ясно дали зрозуміти, що треба швидше визначатися, з ким вони. Майстри швидко зорієнтувалися і стали один за іншим висловлюватися в тому сенсі, що Володимиру Путіну немає альтернативи. А ще написали листа на захист чесного сенатора Сулеймана Керімова у спробі визволити його з французького узилища. Сумний приклад Улюкаєва має не стільки дати зрозуміти широким масам чиновників-крадіїв, що будь-кого з них завжди можуть посадити (хоча і така острашка, звичайно, присутня), скільки переконати простодушних виборців, що Олексій Навальний нахабно зводить наклеп: насправді президент і його оточення, так само як і прем'єр і уряд, - аж ніяк не корумповані і працюють винятково на благо Росії і її народу. А від окремих заблукалих овець, на зразок корумпованого міністра економічного розвитку, нещадно позбуваються, перетворюючи таких овець на жертовних тварин.
Нинішня передвиборна кампанія відрізняється надзвичайно млявим характером і наводить на виборців смертельну нудьгу. Весь її результат передбачуваний як ніколи. Мета - переобрання Путіна - позначена гранично відверто. І так само чинний і майбутній президент гранично відверто оголосив, що єдиного реально опозиційного кандидата Навального не зареєструють не через якісь там юридичні формальності, а просто тому, що влада його боїться. І ЦВК опозиціонеру в реєстрації, зрозуміло, відмовила під приводом наявності у нього непогашеної судимості за явно сфабрикованою справою. Теоретично у Олексія Анатолійовича є можливість оскаржити рішення ЦВК, і він уже оголосив, що скористається нею. Але водночас ясно дав зрозуміти, що на позитивний результат апеляції не сподівається і заявив, що єдиним виходом є бойкот виборів. Навальний закликав до «страйку виборців», пообіцявши використовувати свої виборчі штаби для контролю явки, щоб максимально ускладнити владі її фальсифікацію.
Першу частину плану - 70 відсотків голосів за Путіна - Кремлю виконати буде легко. Серед тих, хто прийде голосувати, за чинного президента проголосує не 70, а всі 80 відсотків. А ось із виконанням другої частини плану - явка виборців у70 відсотків в умовах передбачуваності результату виборів – вочевидь виникнуть великі проблеми. До урн може прийти половина виборців, а то й менше. Ось для підняття явки в Кремлі пішли старим випробуваним шляхом - змінили в борделі дівчаток, тобто кандидатів у президенти. Неабияк набридлого Геннадія Зюганова замінили на Павла Грудініна, колишнього єдинороса і колишню довірену особу Путіна, а також, за сумісництвом, директора агропідприємства «Радгосп імені Леніна». Це щоб, не дай Боже, якогось руху «нових лівих» не створив. Сергія Миронова навіть міняти не стали, через нікчемність впливу його партії «Справедлива Росія», а просто наказали публічно підтримати Путіна. І ще вкинули двох фейкових опозиціонерів - телеведучих Ксюшу Собчак і Катю Гордон на додаток до цілком контрольованого Кремлем Григорія Явлінського. Ну, Катю висунули просто для того, щоб висування Ксюші не виглядало як явний кремлівський проект. Зрозуміло, ніхто з опозиціонерів до перемоги навіть не прагне. Але ось що засмучує: у всіх трьох кандидатів, які представляють ліберальну частину політичного спектру в найширшому сенсі слова, програми щодо Криму - цілком імперські і практично збігаються. І Явлінський, і Собчак, і Навальний так чи інакше зводять справу до проведення нового референдуму - законного, правильного, під міжнародним контролем, але з абсолютно гарантованим результатом на користь Росії. Це все одно якби Гітлеру після окупації Австрії та Судет запропонували б провести там референдуми з присутністю міжнародних спостерігачів.
Явку нехай не до заповітних 70, але хоча б до прийнятних 65 відсотків владі вочевидь доведеться фальсифікувати. Путін боїться не прийдешніх виборів. Він боїться того, що може статися після виборів, якщо розмах фальсифікацій буде великий.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
