По живому
Справжні організатори нашої біди не просто на свободі, а ще й носять вишиванки
Голова Луганської військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль повідомив про обстріл бойовиками осель мирних мешканців. Зокрема, в наслідок обстрілів Попасної загинула місцева жителька. «Сьогодні о 4-й ранку житловий масив міста обстріляли з мінометів. Одна з мін влучила в житловий будинок на вул. Воровського. Будинок згорів, його господарка, 55-річна жінка, яка ховалася в підвалі, загинула», — повідомив Геннадій Москаль.
Здавалось б — війна. І перші, хто потрапляє під «роздачу», це, безумовно, так звані некомбатанти — цивільне населення. Вони без зброї, без захисту і менш за все очікують, що по них будуть стріляти. Пам’ятаю, як минулого літа в Луганську люди жахалися перших обстрілів міста і смертей тих, хто інколи навіть не виходив зі свого будинку. Все начебто здавалось очевидним — українська армія звільняє Луганськ. Та потім стало зрозумілим, що обстріл Луганська ведеться з мінометів із самого Луганська. Ці мінометні розрахунки, що кочували містом, прицільно били по зупинках, будинках, ринках, кав’ярнях, тобто туди, де знаходилися мирні луганчани. Одразу після таких обстрілів з’являлися ті, хто все «знав», і пояснювали, що то все «укропські» ДРГ. Забите, інформаційно ізольоване населення вірило в це, адже їхній мозок підсвідомо шукав пояснення витоків тої катастрофи, що впала на нашу голову разом із триколорами.
Згадані мінометні обстріли насправді велися російськими бандитськими групами, які для подібних провокацій, до речі, використовували в тому числі й місцеве населення, а саме асоціальний елемент. Останніх потім показово розстрілювали як «укропських» найманців. Точніше — говорили про такі показові розстріли.
У серпні 2014-го запрацював так званий гуманітарний коридор, через який луганчани могли покинути зону бойових дій. Перше, що тоді мені спало на думку, — будуть бити. Білі мотузочки і людська кров — дуже привабливі експозиції для російського телебачення. Так і сталося, коли із Луганська «Град» знищив автобус із переселенцями під Хрящуватим. «Хунта» — що поробиш? Минув рік, а методи не змінились. Удар по цивільному населенню — це гарантований ефект залякування. Люди в такий момент перетворюються на безвільних кататоників, які думають лише про одне — підвал. В підвалі можна сховатися і молитися, щоб не розбомбило будинок. Свідомість у такий момент стискається до сфокусованої точки і розкривається широке поле для навіювань. Така потворна реальність, про яку забувають ті, хто перебуває поза зоною війни.
Заради справедливості не можна не визнати, що під час щільних бойових дій місцевим діставалось і від наших військ. Але то вже стосувалося боїв впритул. Провокації у відносно спокійному місті — це справа рук російського ГРУ. Особливо зворушливо було читати доповідь СБУ щодо дислокації російських спецслужб у Луганську з ретельним викладенням мапи. Знайомі місця, відомі об’єкти, де колись була «ментівська наружка» й яку ще рік тому взяли бойовики. Саме ці люди їздили на «віджатих» джипах по місту, фіксували відеокамерою на моїх очах місця скупчення людей, після чого через 20—30 хвилин починався обстріл саме цих місць. Так відбувалося відпрацьовування зухвалих провокацій, які не були новиною для тих, хто пам’ятав, за яких обставин Путін прийшов до влади. Підривання будинків, друга чеченська війна після дивного «наступу» Басаєва на Дагестан, спіймані ФСБешники з гексогеном у Рязані та багато інших кривавих епізодів, які стали фундаментом для путінського президентства.
Ролі були розписані. Руками проросійської Партії регіонів та КПУ було організовано дестабілізуюче тло, руками бандитів цю дестабілізацію реалізовано остаточно. Зрештою всю цю наволоч поступово підпорядковують кремлівській вертикалі впливу. Було дано час на формування лідерів бандформувань, так би мовити, на виявлення центрів акумуляції сили. І врешті-решт поступово ці центри або слухняно і остаточно схиляють голову перед Кремлем, який їм дав дорогу, або потрапляють під обстріл. Та згадані регіонали, які є справжньою організованою силою разом із комуністами, нікуди не поділися. Навпаки — у них є ходи до Києва, до влади, в якій вони представлені «Опозиційним блоком». Вони й є російськими ДРГ, які замість мін і снарядів використовують іншу вбивчу силу на іншому рівні. Одного з організаторів минулорічного «референдуму» на Луганщині українські військові затримали днями.
«Білоус, — говорить Геннадій Москаль про спійманого політичного диверсанта, — особисто організовував референдум 11 травня й агітував мешканців Станично-Луганського району прийти й проголосувати за державну самостійність так званої «ЛНР». А коли стало гаряче, втік у Росію. Зараз Білоус сидить там, де йому й належить бути, — за ґратами».
Та такі, як Білоус, — лише епізоди. Справжні організатори нашої біди не просто на свободі. Дехто з них носить вишиванки і полюбляє вигукувати «Слава Україні!». Більше того, ті, хто зробив все для того, щоб на сході України були відкриті двері для російського окупанта, нещодавно призначені головами районних військово-цивільних організацій на Луганщині. Деякі призначення торкаються людей, які розбирали по цеглинах свого часу цілі райони. Ми чекаємо перемоги? Солдати гинуть на блокпостах, не зробивши й кроку для звільнення своїх територій? Так. А в цей час вільні від російського окупанта території Донбасу поступово готуються для вітання північних «гостей».
