Побудова нового тоталітаризму
або Чому велика помилка вважати путінізм застоєм
У Росії ухвалено закон про небажані іноземні організації. Назва дуже точно відображає його зміст: як побажаємо, так і зробимо. Суд для цього не буде потрібен, навіть такий правильний, як нинішній російський. Достатньо рішення прокуратури. Політично все зрозуміло, але ж і економічно закон перспективний — раптом конкуренція з якою-небудь іноземною фірмою буде визнана замахом на економічну безпеку Росії.
Те, що сталося, — лише один з безлічі кроків на шляху до тоталітаризму, який багато хто досі розуміє як тотальний контроль держави над усіма сторонами життя суспільства. Проте якраз держава в її позитивному значенні страждає в першу чергу. Настає повне переродження її найважливіших функцій, що видно на прикладі сьогоднішньої Росії. Тоталітаризм — це не одержавлення всіх сторін життя. Це руйнування демократичної, новоєвропейської держави. Ось російські приклади:
• ЧКГБ було й залишається і каральним, і міфотворчим органом. Воно вигадувало й виготовляло недолюдків, супостатів, демонів, яких і карало.
• Армія — механізм ініціації, нівелювання особи, примусової праці. Зараз це призовна частина армії. Але й контрактну, таку, що веде гібридну війну, армією називати важко.
• Освіта покликана не допустити появи освічених людей. Такою була й хвалена ліквідація неписьменності в умовах тотальної цензури.
• Охорона здоров’я завжди готова позбавити суспільство неперспективних груп, до чого зараз справа і йде. Детально опрацьований закон про евтаназію був готовий уже 2007 року.
• Міліція-поліція й інші правоохоронці були й залишаються в симбіозі зі злочинним світом.
• Суди — ну, тут і казати нічого. Раніше для поповнення кількості рабів. Зараз для рейдерства й політичного терору.
• Пенітенціарна система — місце існування, розвитку й поповнення злочинного світу. Одна з держкорпорацій зараз і господарський наркомат у минулому.
Можна й далі продовжувати. Але головне сформульовано у Ханни Арендт: держава знищується тоталітаризмом як представник інтересів усіх соціальних груп. Це дуже важливо — всіх.
І відбувається це на основі консенсусу, додам я. Цей консенсус підводить до висновку, що зводити тоталітаризм до одного руйнування ніяк не можна. Руйнування зводиться до зачистки будмайданчика. Далі будується нове. Не безкультурність, а інша культура, не аморальність, а нова моральність. Не бездуховність, а нова духовність.
І тому велика помилка вважати путінізм застоєм. Усе йде з точністю до навпаки. Путін повертає країну не до Брежнєва, тобто розвиненого тоталітаризму, а до Сталіна, до ранньої, вельми динамічної стадії тоталітаризму. Застій лише там, де розвиток заборонений або вщухнув сам. У всьому іншому постійні зміни й новини — в законодавстві, переділі власності, кадровій політиці. Та й горбачовський термін «застій» не дуже вдалий. За Брежнєва йшов суспільний розвиток, який і породив перебудову. І саме такого розвитку Путін, як і Сталін, не допустить.
Співучасть у загальній справі буває різною. І за нею можна прослідити, постійно читаючи інформаційну стрічку. Ось один приклад. Повно зітхань і нарікань з приводу того, як поводяться сім’ї російських військових, убитих і полонених в Україні. Нарікати не треба — треба думати.
Починають згадувати про цинкових афганських хлопців, що поступово налаштовували населення проти війни. Але в Афганістані воювали призовники, які вже з другої чеченської до бойових дій не долучаються. Зараз воюють професійні вбивці, серед яких дуже багато соціопатів, які власних сімей не створили й зі своїми родичами зв’язок втратили. І тому ніякого суспільного руху з приводу їхньої загибелі не буде.
Ті ж, у кого сім’ї є, передусім чоловіки, а не сини — це різні чоловічі статуси й ролі, тож не працює приказка: дружина знайде собі іншого, а мати синочка ніколи. І для тих матерів, яких показували по ТБ, сини — відрізаний кусень, якщо вже вони обрали таку професію.
Ми спостерігаємо конкретний соціальний процес — формування нової касти професійних вбивць. Саме вбивць, а не воїнів. Вони націлені не на захист вітчизни, не на війну з рівним противником, а на те, щоб діяти таємно, без документів, погонів і нашивок, приховуючи свою приналежність до тієї країни, якій присягали, до тієї армії, в якій служать.
Це каста професійних негідників, і їхні сім’ї живуть в такій же підлоті. І ці професіонали ні на хвилину не замисляться, коли їм накажуть робити в Росії те саме, що вони творять у сусідніх країнах. Немає путінської Росії — є російський Путін. Немає кинутих батьківщиною воїнів — є професійні вбивці, які знали, що батьківщина їх кине. Вони виховувалися в тому, що це норма, й нічого іншого не чекали. Таке ставлення не лише до них, а й до всього населення. І нікого цим не обуриш — це частина російського тоталітарного консенсусу.
Духовна скріпа знайдена — вона головна і єдина. Це навіть не назвеш ненавистю до України. Це перетворення України на антисвіт, що підлягає знищенню. Більше нічого росіян зараз не об’єднує. Ніякої іншої мети у них немає.
Так, знищення. Не треба себе обманювати — росіяни одержимі прагненням остаточного вирішення українського питання в тому самому значенні, що й Endloesung. Це народне, масове й непохитне. Навіть Патріарх Кирило зробив свій внесок до справи загальної ненависті, оголосивши ідеологією нинішньої України безбожжя. Якщо поєднати цей вислів зі словами одного з ідеологів нинішнього режиму Володимира Якуніна про російську православну цивілізацію, то виходить закінчена картина європейського безбожжя, в якому загрузнула Україна. І війна з нею перетворюється на російський хрестовий похід.
І все це частина того духовного процесу, який можна назвати паганізацією Росії. До фундаментальної праці уродженця України Дмитра Поспеловського про відносини християнства й тоталітаризму слід додати ще одну главу: як нині Росія стає язичеською країною.
Цей процес ніяк не можна зводити до підступів ідеологів православного чекізму (треба визнати: у виконанні Якуніна чекізму помірного, зовсім не ізоляціоністського) — суспільство залучається до нього деколи з найкращих спонук. Багато було сказано про акцію «Безсмертний полк», менше — про проект «Безсмертний барак», який якщо й має сенс, то в співпраці громадськості всіх країн колишнього СРСР і соцтабору. Але головне не прозвучало. Це теж частина паганізації, хоча з найкращих спонук, — виникнення культу предків у формі, що нагадує давньоримську.
І тому можна дійти висновку, що новий ізвод російського тоталітаризму ближчий не до італійської фашистської моделі — естетської, расово неагресивної й католицько лояльної; а до нацистської — з її ворожістю християнству й націленістю на світове панування, геноцид і — що абсолютно природно — суїцид. У Росії настає епоха некрофілії й танатофілії, чому відповідає й поява касти вбивць, нових асасинів.
Наближення до нацистської моделі відчувається й у владі. Одна з останніх законодавчих ініціатив, поки обговорюваних лише в пресі, — заборона уподібнення радянського режиму нацистському, пошук у них спільних рис. Поки це стосується лише минулого, але й у сьогоденні є підстави для зіставлень.
Спорідненість з нацизмом виявляється у справах богоугодних і благородних. Бурхливе обговорення викликало інтерв’ю актриси Чулпан Хаматової. У ньому вона заявила, що не соромиться своєї участі в передвиборному ролику Путіна, тому що вона сприяла появі нової лікарні для онкохворих дітей.
Виникає питання: що ж це за суспільний устрій, у якому для порятунку онкохворих дітей треба висловити публічну підтримку главі держави? Адже, за словами Хаматової, виходить, що діти взяті Путіним у заручники, а ті, хто хоче їм допомогти, мають раніше виконати вимоги терориста. Виступиш — буде лікарня, відмовишся — нехай помирають.
Хаматова й інші, хто виконує подібні вимоги, створюють союз принижених, які приховують від самих себе це приниження. Це азбука соціальної психології — союзи згвалтованих, кинутих, інших жертв. Приховується вимушеність дій. Робиться це за допомогою істеричного пафосу, розмов про душу, щирість, інших рожевих шмарклів. І союзи принижених стають найважливішою складовою частиною, носійною конструкцією тоталітаризму.
У нацистській Німеччині діяла така організація, як NSV — Націонал-соціалістська народна добродійність. Дужа потужна організація, що не отримувала ні копійки від держави. В основному вона піклувалася про дітей і матерів, у ній був культ фюрера, але подібні конкретні операції з ним не здійснювалися. Більше того, з 1940 року держава повністю переклала на суспільство турботу про евакуацію дітей.
У примітивному уявленні російської прогресивної громадськості досить того, що деяка діяльність не пов’язана формально з державою. На цій підставі її можна назвати будівництвом громадянського суспільства, а деякі називають навіть зміною системи. Проте тоталітаризм характеризується якраз тим, що влада позбавляється багатьох функцій демократичної й соціальної держави, скидаючи їх організаціям на кшталт NSV або фонду «Подаруй життя», в якому працює Хаматова. Суспільство через це громадянським не стає, а тоталітарна система лише зміцнюється. Але спробуй назви прекраснодушних інтелігентів співучасниками будівництва тоталітаризму. Який тоталітаризм? Це все скоро закінчиться. Ну, максимум кілька років.
А коли роками день за днем буде одне й те саме: ненависть, смерть, брехня, підлота й жодних надій на зміни, як це було й за людоїдських часів, й за вегетаріанських, — це все як винесуть нинішні мрійники? Адже те, що досі відбувається, не сприймається як повсякденність. Це екстремум, відхилення від норми, випадкове загострення хронічної хвороби, тимчасовий відступ.
А це рутина. Повсякденність. Не назавжди, а як завжди.
Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист; Москва, спеціально для «Дня»
