Про освіту, кандидатів і дебати
Припускаю, що висловлю спостереження, про яке вже давно думають читачі «Дня»: одна з причин скочування й без того кволої української демократії до пошлого шоу полягає у браку освіти. І в електорату, який голосує за фейкових, порожніх кандидатів, і в самих кандидатів, які замість посутньої розмови пропонують циркову виставу.
Не називатиму тут прізвищ, всім і так усе зрозуміло. «День» десятиліттями лупає сю скалу, готуючи не тільки щоденну інтелектуальну газету, а й видаючи – без лапок – бронебійну публіцистику. Нині, коли ми спостерігаємо можливий колапс самої ідеї демократичної публічної політики, цінність «Дня» особливо помітна. Як і дуже промовисто, що суспільство, яке ігнорує чи не помічає інтелектуальний продукт такого рівня – деградує.
Досвід «Дня» давно треба було поширити на всю країну, газету мали б передплачувати всі бібліотеки й органи влади та місцевого самоврядування, а окремі книжки давно пора включити до навчальних програм якщо не шкіл, то бодай університетів. Чому за два десятиліття жодна влада цього так і не зробила, чому – тут уже мова не просто про газету – освіта ніколи не була пріоритетом?
Відповідь проста: бо дурним, затурканим народом легше правити. Людьми із поверховими знаннями, які кичаться власною інтелектуальністю, зручно маніпулювати. У нас кожен обласний центр і більші міста мають мінімум по одному університету, більшість молодих українців мають дипломи про вищу освіту. Швейцарцям такий процент людей із дипломами вузів навіть не снився! А гляньте, скільки з наших політиків мають дипломи кандидатів і докторів наук! З таким процентом освічених людей ми могли би бути однією з найрозвиненіших держав світу.
Але натомість цілий народ обговорює питання здачі аналізів. Відчуваєте прірву між цими двома фактами? Вона – у браку освіти. Симулякр освіти, коли кожен охочий отримує диплом університету, хоч і не володіє достатніми інтелектуальними здібностями, породжує в підсумку симулякр суспільства і симулякр політики. Симулякр кандидата – даруйте ці множинні тавтології – є плодом неосвіченого суспільства.
Чому в нас стільки разів говорилося про зменшення кількості депутатів Верховної Ради, про скорочення чиновників і бюрократів, але ніхто не насмілився говорити вголос про скорочення кількості університетів? Особливо провінційних, де панує негативна селекція – вузи готові брати навіть найгірших студенів, тільки б утримати державне фінансування й заповнити аудиторії. Ті, кого ще зі школи треба було виганяти, нині – спудеї.
Відсутність культу освіти, поваги суспільства до інтелекту, селекції, заснованої на знаннях і професіоналізмі – наша велика біда. Її наслідком є ситуація, коли захмарні рейтинги має людина, яка навіть не завдала собі клопоту прочитати Закон про вибори президента й дізнатися більше про порядок проведення дебатів.
