Провокатори, на вихід!
Коли влада забилася в кутки палаців, заткнула вуха і зав’язала собі очі, щоб не боятися вигляду та галасу майданів, вона свідомо звільнила місце провокаторам. Нащадкам Євно Азефа на вулицях наших міст відкриваються п’янкі перспективи. З одного боку — безвільний режим, який чекає на привід для виконання завчених ролей розправи. З іншого — доведений до ручки народ, який вийшов на вулиці чи чекав «чим це кінчиться» у себе вдома. Немає проміжних станів і немає рефері в поєдинку сторін. Третейські, арбітражні та інші суди дискредитовано. Моральні авторитети на барикадах. Нам би зараз рада старійшин чи вождів племен, до чиїх вігвамів можна було б прийти з запитаннями щодо майбутнього. Але не виходить з периметрів, які охороняються, президентське тріо. Чи то, не бажаючи утворювати квартет, чи то сказати нічого. Немає в Україні нейтральних осіб. На жаль, за її межами — теж немає. Європейці наразі не готові до серйозних втручань, а тим більше США з Росією. У кожного з них свій резон і свій інтерес у позиційній війні Сходу із Заходом. А значить, виходь сміливо темної ночі на битий шлях, бий активістів мирного опору режимові, а потім спостерігай, куди заведуть людей припущення. Міліціонери понівечили Тетяну Чорновол? Ніндзя з «Батьківщини»? А може, це президентське оточення так «валить тата», ставлячи на ньому, непорочному, каїнове тавро перед обличчям Брюсселю? Чи сам він намітив список зі всіх, що ставили йому питання щодо Хонке, а тепер виконує те, що обіцяв Мустафї Найєму?
Важлива прикмета нинішньої української політики — новини та прогнози перестали мати ознаки офіційної позиції. Ми й раніше не бачили в державному апараті особливого бажання ділитися своїми планами з країною. Але зараз пауза в спілкуванні затягнулася до непристойності. На Банковій і на Грушевського з мовчанкою переплюнули ДКНС. Ті в нелегітимному стані хоча б прес-конференції проводили, а у нас від «законно обраних» ні брифінгів, ні заяв, ні пропозицій. Лише привітання з Новим роком. Говорять, мовляв, це така тактика Віктора Федоровича, чекати, поки море заспокоїться, аби виголосити своє слово над тихою гладінню хвиль. Але якщо вже свята не утихомирили, то звідки візьметься благодать у буденні дні?
Найбільш популярні сценарні плани теплого січня наразі холодні... Влада, як ворона, з сиром боїться каркнути і втратити, а в таборі ягнят упевнені: у сильного завжди безсилий винен, тому не хочуть давати слабину. В одному обидві сторони сходяться: провокаціям дано зелене світло. На стрічку новин у Facebook щодня приходять повідомлення: як хитромудро вибивають зуби своїм же товаришам майданівські брати, і як вишукують свої жертви «тітушки» з кастетами. І тут, у зіткненні суперечливих інформаційних потоків, всупереч очікуванням не народжується ідея спільної вини, як буває в будь-якому конфліктному середовищі. У даному випадкові відповідальність за будь-які провокації лежить лише на владі. Адже окрім неї ніхто не володіє інструментами розв’язання конфліктів і обов’язком дорожити життям, гідністю і здоров’ям громадян країни. Хто б не розмахував дубиною в темних провулках, він робить це при потуранні згори, при перших і других особах, які набрали води до рота. Їхня тактика вичікування, насправді, перетворилася на заціпеніння державного життя. І хоча потяги їздять, банки працюють і контори відчинилися після свят, відчуття некерованості в’язким туманом висить у повітрі. Бізнес опустив вітрила, підприємства перейшли до режиму самозбереження, люди, звільнені від праці, поповнюють ряди протестувальників. Попит на оплачувану роботу був великим завжди, а зараз — особливо. За невеликі гроші можна запросто найняти бригаду фахівців з фейків, підрозділ рукоприкладства та команду хакерів. Тут працедавців вже не розведеш по двох боках. У владі багато кутів, і в кожному є бажання скористатися ситуацією з максимальною вигодою. Та й опозиція — не кругла башта. Співтовариство «Майдан» плюс три партійні лідери. У такому широкому діапазоні спектру легко загубитися будь-якому майстрові інтриг і «розводів».
Словом «провокація» ми найчастіше характеризуємо підбурювальні дії, штучне збудження натовпу і політичні інсинуації. Але семантика цього слова багатозначна. Провокація в римському праві означала звернення із скаргою до вищого народного зібрання на дії влади, у класовому суспільстві — систему боротьби правлячої еліти з революційно налаштованими масами. У нинішньому українському трактуванні провокація стала універсальним засобом боротьби і переконання, домінуючим способом політичного виживання. Нею просякнутий ефір і свідомість, вона, як табельна зброя, зберігається в арсеналах силових відомств. Вона перетворилася на аргумент дискусій і стала негласним правилом великих і малих політичних ігор. Отже, всім, хто оволодів її мистецтвом, сцена тепер відкрита.
