Путін - Ердоган: мир або перемир'я?
Останніми днями в Ідлібі йшли важкі бої, і армія Асада і його іранські союзники зазнавали втрат. Турецькі винищувачі та засоби ППО фактично створили над Ідлібом безполітну зону, і сили Асада втратили авіаційну підтримку. У цих умовах вони втратили стратегічно важливе місто Афіс на трасі М-5. Тривають бої за Саракіб. Турки, які мають у своєму розпорядженні в Ідлібі сили приблизно однієї дивізії, стверджують, що з 10 лютого вони знищили 3138 солдатів Асада і його союзників, самі ж після 28 лютого втратили лише 1 вбитого і 9 поранених і при цьому не завдали втрат ні іранцям, ні росіянам. Нібито був ліквідований глава «Армії тигрів» (асадівського спецзагону) Сухейль Хассан. Перевірити правдивість всієї цієї інформації неможливо. Точно відомо лише, що були збиті 3 літаки ВПС Сирії - два Су-24 і один допотопний L-39 «Альбатрос». Турки кажуть ще про 8 збитих сирійських вертольотів, два безпілотники, про знищення одного «Панцир С-1» і двох «БУК-M1» та іншої бойової техніки. Але можна не сумніватися, що, принаймні, іранці серед знищених турецькими бомбами та ракетами точно є, оскільки саме вони головним чином і воюють в Ідлібі.
Ердоган перед прильотом до Москви для зустрічі з Путіним лицемірно заявляв, що дії Туреччини в Сирії не спрямовані проти Росії та Ірану, так само як і проти військовослужбовців цих країн. Путін же зустрів Ердогана в Москві не менше лицемірною заявою про те, що сирійські війська вбили турецьких військовослужбовців помилково, оскільки не знали, що вони знаходяться в тому районі, де завдавали удар. Зрозуміло, Ердоган знає, що це - брехня. Думаю, що коли вони залишилися без преси, сам на сам, турецький президент сказав приблизно наступне: «Слухай, Володимире, досить брехати, давай про справу домовлятися!» І вони домовилися. Принаймні, формально. І після 6-годинних переговорів досягли угоди, яка передбачає припинення вогню на чинний лінії зіткнення в сирійському Ідлібі з 00.01 6 березня. Також Росія і Туреччина домовилися створити коридор безпеки - по 6 км на північ і 6 км на південь від траси М-4 (Латакія - Алеппо). Але уточнити параметри коридору ще мусять міністерства оборони двох країн протягом семи днів. А з 15 березня, якщо нічого не трапиться, розпочнеться спільне російсько-турецьке патрулювання по цій трасі від населеного пункту Трумба, розташованого в 2 км від Саракіба, до населеного пункту Айн-ель-Хавра. Путін і Ердоган також підтвердили прихильність колишнім угодам по Сирії - про створення зон деескалації 2017 року і сочинському меморандуму 2018 року.
В угоді особливо відзначено, що «РФ і Туреччина прихильні суверенітету, незалежності та територіальній цілісності Сирії». Але розуміють вони сирійський суверенітет кожен по-своєму. Для Путіна це - всебічна підтримка режиму Асада, як єдиного законного, на думку Москви, уряду Сирії. Для Ердогана ж суверенітет Сирії - це суверенітет сирійського народу, оскільки уряд Асада турецький президент не визнає. За словами Ердогана, турецькі війська знаходяться в Сирії на прохання сирійського народу, і тільки народ може попросити їх залишити сирійську територію. Також нічого не варті заявлені в документі «рішучість боротися з усіма проявами тероризму та знищити всі терористичні угруповання, які визнала Рада Безпеки ООН», і слова про те, що «загроза цивільним особам і інфраструктурі не може бути виправдана будь-якими приводами» і що «Сирійський конфлікт не має військового рішення і повинен бути врегульований в результаті політичного процесу, який проводять і здійснюють самі сирійці відповідно до резолюції РБ ООН 2254». Росія вважає терористами всі угруповання сирійської опозиції, а Туреччина відносить до терористичних ліванську «Хезболлу» та інші шиїтські угруповання, що орієнтуються на Іран і борються на стороні Асада, а також ряд курдських організацій. Так же само політичне врегулювання в Сирії Путін мислить як збереження Асада при владі за будь-яку ціну, а Ердоган - як відсторонення від влади нинішнього сирійського президента, якого він інакше як диктатором не називає. Крім того, президент Туреччини залишив за собою право атакувати сирійські урядові війська та їхніх союзників, якщо вони будуть представляти загрозу для турецьких військовослужбовців.
Крім цього, сторони заявили, що важливо запобігти подальшому погіршенню гуманітарного становища, забезпечити захист цивільних осіб і надання гуманітарної допомоги всім нужденним сирійцям. Москва та Анкара виступають за запобігання «вимушеного переміщення людей» і «сприяння безпечному і добровільному поверненню біженців та внутрішньо переміщених осіб в місця їх проживання в Сирії».
На папері все це виглядає красиво, але, насправді, припинення вогню так і залишиться на папері. В реальності ж поки має значення тільки одне: чи вдасться встановити ефективне припинення вогню в Ідлібі на більш-менш тривалий термін. Для контролю за ним сторони обіцяють перекинути підкріплення. І тут виникають великі сумніви. Адже контролювати дотримання припинення вогню, по суті, нікому. Ніяких нейтральних збройних сил в Ідлібі немає і не передбачається, оскільки російські та турецькі війська безпосередньо беруть участь в сирійській громадянській війні. До того ж Туреччина буде як і раніше прагнути витіснити асадістов і їхніх союзників за лінію турецьких спостережних постів в Ідлібі. А Асад і його союзники, включаючи Росію, навпаки, намагатимуться зберегти максимум з завойованого в останні місяці. Неясно поки, як саме буде проведена нинішня лінія дотику (фактично — лінія фронту), яка змінюється чи не кожну годину. Не можна виключити, що перемир'я буде зірвано найближчими днями або взагалі не буде встановлено. Його легко можуть зірвати як бійці опозиції, так і іранці та бійці армії Асада, особливо якщо в результаті їм доведеться відійти з раніше захоплених позицій. Думаю, багато що проясниться вже найближчими днями.
Наразі сторони обмінюються взаємними люб'язностями. На спільній прес-конференції після завершення переговорів Путін подякував Ердогану за те, що він «вважав за можливе приїхати сьогодні до Москви, підтвердити рівень наших відносин», і підкреслив, що «ми не завжди згодні з нашими турецькими партнерами у своїх оцінках того, що відбувається в Сирії, але кожного разу в критичні моменти, спираючись на досягнутий високий рівень двосторонніх відносин, нам до сих пір вдавалося знаходити точки дотику що до спірних моментів». Ердоган же не тільки запросив Путіна на святкування 100-річного ювілею встановлення російсько-турецьких дипломатичних відносин, а й заявив, що «в цьому процесі Туреччина залишає за собою право відповісти на всілякі напади з боку режиму своїми силами. І в цьому процесі ми з моїм дорогим другом будемо в контакті, будемо продовжувати свої контакти, як і наші відповідні органи». І саме ця остання заява президента Туреччини змушує підозрювати, що нова дружба Путіна та Ердогана довго не триватиме, якщо турецька артилерія та авіація продовжать прасувати сили Асада і його союзників в Ідлібі.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
