RAND Corporation: Російська армія найсильніша?
Експерти відомої американської дослідницької організації RAND Corporation Скотт Бостон і Дара Мессікот опублікували статтю «The Russian Way of Warfare» (Російський спосіб ведення війни), де вони задаються питанням: як поведе себе Росія в разі виникнення дійсно великого військового конфлікту? Експерти вважають, що в результаті проведених останнім часом військових реформ у декількох ключових областях російська армія перетворилася на «надійний інструмент національної могутності», за допомогою якого можна відстоювати життєво важливі національні інтереси, хай і в обмеженому контексті (очевидно, тільки тоді, коли маєш справу зі свідомо слабким противником). Бостон і Мессікот наділяють російську армію хорошою координацією і взаємодією різних родів військ. При цьому вони намагаються виключити з аналізу останні конфлікти з російською військовою участю, чи то Крим, Донбас або Сирія, стверджуючи, що вони носять «унікальний» характер. Основні ж завдання, які ставить російське керівництво перед збройними силами, автори статті звели до наступних:
1. Захист своєї території, найбільш важливих об'єктів і населених пунктів.
2. Обороняючись, Росія має намір уникати повномасштабного зіткнення з противником, що має рівний або трохи менший військовий потенціал. Тут уже, вибачте, повна безглуздість. Якщо тобі доводиться захищатися, то ти ніяк не зможеш зробити так, щоб на тебе напав свідомо слабший суперник. Просто автори з почуття політкоректності бояться визнати, що оборонна за формою російська військова доктрина в дійсності є агресивною, наступальною, що допускає російський напад на свідомо слабких супротивників, особливо в зоні пострадянських держав, а також у деяких регіонах «третього світу».
3. При зіткненні з рівним по силі або трохи слабшим супротивником Росія застосовуватиме стратегію непрямих дій та асиметричні відповіді, намагаючись якомога швидше погасити такий конфлікт. Очевидно, однак, що всі ці кошти можна застосовувати тільки тоді, коли конфлікт ще не перейшов у військову фазу, а носить лише політико-дипломатичний характер. І зовсім незрозуміло, звідки Росія візьме таких супротивників. Хіба що Китай. Але і тут виходить заковика. У сфері звичайних озброєнь Китай Росію значно перевершує, як за чисельністю навченого резерву, так і за кількістю озброєнь і бойової техніки. Отже, Росії відразу ж доведеться використовувати ядерну зброю, за якою вона ще зберігає над Китаєм значну перевагу. Однак китайський ядерний потенціал є достатнім для того, щоб завдати Росії «неприйнятних збитків». США і НАТО, навпаки, мають переважну перевагу над Росією як у сфері звичайних, так і ядерних озброєнь. Тому в разі ядерної війни НАТО здатне знищити Росію, хоча й саме отримає «неприйнятний збиток». Всі ж інші країни світу, включаючи окремо всі держави НАТО, крім США, далеко поступаються Росії за військовим потенціалом. На практиці російська «стратегія непрямих дій» і «гібридної війни» спрямована зараз тільки проти США, країн Заходу і України, яку Москва вважає західним союзником.
4. Готовність Росії використовувати ядерну зброю першою, у відповідь на напад з використанням звичайних засобів. Така готовність сумніву не викликає, тільки дуже важко уявити собі такий напад. Не Казахстан же або Україна на Росію нападатимуть.
5. Спираючись на радянський досвід, Росія планує нанесення раптового, потужного і стрімкого удару на вирішальному напрямі. Звучить красиво, але нічого спільного з дійсністю не має. У Велику Вітчизняну війну Сталін і його маршали вважали за краще наносити майже однакові за силою удари по всьому фронту, а потім розвивати успіх там, де позначився успіх. І зараз ні в Донбасі, ні в Сирії ми таких раптових і потужних ударів на вирішальному напрямі не спостерігаємо.
6. Реформи призвели до того, що загальна чисельність військ зменшилася (фактично - лише за рахунок переведення ряду посад у цивільні спеціальності), а частка частин постійної готовності помітно зросла. Що ж, на папері це так, тільки поки що частини постійної готовності себе ніяк не виявили, і про їхню справжню боєздатність доводиться тільки гадати.
Взагалі ефективність російських військових реформ поки що вкрай низька. Колишній міністр оборони РФ Сердюков намагався механічно копіювати принципи американської армії, не відмовляючися повністю і від радянської спадщини. Нинішній міністр Шойгу дещо з радянського повернув, украй заплутавши організаційну структуру армії, перетворивши гібрид радянського й американського на гримучу суміш, але не підвищивши боєздатності. І що показово, частка контрактників у складі армії, незважаючи на всі старання, за час перебування Шойгу на чолі військового відомства так і не виросла. Це наочно виявилося як на Донбасі, так і в Сирії.
Як я вже писав у «Дні», за кілька місяців 2017 року співвідношення втрат убитими на Донбасі можна оцінити як 2-2,5: 1 на користь українських військ. Сепаратистські формування тут - це практично російська армія, адже всі бійці пройшли російську «учебку» і воюють під командуванням кадрових російських офіцерів і генералів. А якщо за рівної чисельності й озброєнням російська армія поступається українській, то з провідними арміями НАТО їй тим більше складно змагатися. Звичайно, помилятися не варто, мобілізувавши всі свої сили й озброєння, Росія здатна розтрощити Україну, але це їй дорого обійдеться. А головне - американці не дозволять цього зробити. У Сирії ж за рівнем втрат людей і техніки, в зіставленні з силами противника, російський контингент воює значно гірше, ніж американці в Іраку або в тій самій Сирії, і не краще за радянські війська в Афганістані.
7. Активне використання методів «гібридної війни» - поєднання спецназу, пропаганди і підтримки частини місцевого населення. Але нічого нового в цьому немає. Подібну «гібридну війну» вів Гітлер перед анексією Австрії та Судету. А ще раніше, в першій половині 1920-х років, радянське керівництво вело подібну «гібридну війну» в Західній Білорусії, Західній Україні, Бессарабії та Естонії, але програло. Як приклад вдалого розгортання порівняно нечисленних елітних частин у статті наводиться якраз російське захоплення Криму. Ну, там не тільки елітні були. Головне ж, не важко діяти успішно, коли противник не чинить опору.
8. Поразка в першу чергу системи зв'язку і управління військами противника за допомогою боєприпасів, спецназу і засобів електронної боротьби. Звучить красиво, але на Донбасі не проявилося, а в Сирії і не могло виявитися через відсутність у повстанців подібних систем.
9. Високоточні озброєння використовуються російською армією, через їх обмежену кількість, проти об'єктів оперативної або стратегічної ланки на великій глибині оборони противника. В Донбасі епізодичне використання такої зброї значущого ефекту не дало. У Сирії ж частіше його застосування нагадує стрілянину з гармат по горобцях. З тієї ж опери - похід авіаносця «Адмірал Кузнєцов», який примудрився через помилки пілотів втратити 2 літаки з 12. Це - до питання про ефективність додаткових асигнувань на флот, які високо оцінюють експерти RAND Corporation.
10. Російська тактика передбачає широке використання масованих артилерійських і ракетних ударів з закритих позицій по віддалених об'єктах. Тим самим шляхом ідуть і західні армії. Тільки тут головне - логістика та управління, а в цих сферах, як визнають експерти, росіяни дуже поступаються американцям.
Загалом, Бостон і Мессікотт прагнуть представити російську армію значно сильнішою, ніж вона є насправді. Це властиво всім розвідкам і аналітичним центрам, пов'язаним з військовими відомствами - представити потенційного противника якомога більш грізним, щоб домогтися додаткових асигнувань на оборону (і на саму розвідку теж). Взагалі ж створюється враження, що на Заході на російську армію дивляться як на якогось папуаса. І якщо раптом російські генерали декларують прихильність до елементарних і загальновідомих принципів організації збройних сил, це викликає подив і захват.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
