Перейти до основного вмісту

Ще не Майдан

29 березня, 20:56

У неділю в російських містах пройшли досить масові акції протесту. Вперше з 2011-2012 рр. Показова не тільки кількість учасників протестів, але і їхня географія. Вони охопили понад 100 міст найбільшої за площею країни світу.

Ще одним не менш, а можливо, і більш важливим фактором стало значне омолодження учасників акцій. За оцінками багатьох спостерігачів, середній вік учасників був 23+. Це не тільки демографічний момент, але також соціальний і політичний. Відзначено участь значної кількості неповнолітніх школярів. Якесь число їх затримали і в суд викликали батьків, яким присуджували штрафи і виносили визначення за неналежне виховання своїх дітей.

Вік учасників створює певний контраст із подіями 2011-2012 рр. Тоді таких молодих серед демонстрантів на Болотній площі та проспекті Сахарова у Москві було дуже мало, середній вік учасників становив 35-40+.

Звідси перший висновок щодо останніх протестів. Поділяють батьки політичні уявлення своїх дітей чи не поділяють, в цьому випадку не має особливого значення. Навряд чи їм сподобалося, як влада з підлітками поводилась, як їх тримали в дільницях і потім судили за відсутністю будь-яких формальних проступків. У своїй більшості вони з поліцейськими в зіткнення не вступали, закон не порушували. Просто йшли по тротуару Тверською. Те, що їх виявилося багато і комусь це не сподобалося, порушенням не є.

Так само не зрадіють батьки відрахуванням із вишів студентів, які брали участь в акціях, а також звільненням з роботи після отримання відповідних паперів з поліції і судів. Інакше кажучи, число незадоволених можна цілком обґрунтовано помножити на 2 або навіть на 3. Начебто для великої Росії не так і багато, але це як подивитись.

Зараз у сусідній країні багато говорять про річницю лютневої революції 1917 року. Так вона теж почалася через невелику кількість невдоволених жінок, які не змогли купити хліба в крамницях, а також трьох десятків студентів, яких козаки відшмагали нагайками за спів Марсельєзи. Причому навіть не спів, а своєрідне наспівування французького гімну молодими людьми під ручку з курсистками. Притому Франція була союзником у війні з Німеччиною. Кров скипіла, і лавина, що скинула монархію, прийшла в рух.

Наступний висновок. Ніяких 89-99-129% популярності Путіна не існує. У цьому сенсі набагато важливіше, як акція протесту проходила в Петербурзі. На Марсовому полі зібралося близько 20 тис. осіб і, що дуже важливо, ОМОН здійснив мляві спроби обмежити натовп і був негайно видавлений з поля. Зауважимо цей факт. Опора режиму в північній російській столиці не виявила необхідного завзяття. В цьому випадку навіть не настільки важливо, чому це сталося. Важливо, що сталося, і на очах всієї країни. Хто потрібно зробив зарубку в мізках, а бюрократи - опора режиму - відчули певний дискомфорт. Якщо не на ОМОН, то на кого можна покластися? Питання дуже цікаве з далекосяжними наслідками.

Російська влада перебуває в ступорі. Перша ознака цього - повне ігнорування події федеральними каналами. Штатні пропагандисти і придворні політологи просто не знають, що сказати. Ніякі кліше не підходять. Говорити про наймитів Заходу, іноземну агентуру і навіть про засланий «Правий сектор» - собі дорожче. Ображені люди стають небезпечними, як не крути.

Пояснити, як громадяни та їхні діти, які обожнюють національного лідера, раптом його розлюбили і почали звинувачувати в корупції та інших бідах, неможливо. Матриця пропаганди такого не передбачала в принципі.

Наступна небезпека виходить вже не від демонстрантів, а від водіїв великовантажних автомобілів, що протестують проти системи «Платон». До них приєдналися таксисти в декількох великих містах і фермери Кубані, які виїхали на федеральні траси на своїх тракторах. Начебто і не так багато, всього 20 тисяч. Небезпечні гасла, на яких написано, що Путіну не довіряють і вимагають його відставки. Це вже не діти на вулицях. Тепер на підтримку водіїв великовантажних автомобілів починають страйкувати власники невеликих вантажівок, які розвозять продукти та інші товари в містах. Відзначено випадки, коли у віддалених магазинах закінчувалися товари через відсутність надходження.

І в Білорусі нелегше. Там бацька Лукашенко вирішив розправитися з протестувальниками твердою рукою. Кого ув’язнили, кого оштрафували. Тільки не розв’язує це проблему. Економіка і фінанси продовжують падіння. Одна надія, що Москва допоможе, а якщо ні? Аби самим якось врегулювати ситуацію, а для цього теж гроші потрібні, і немаленькі.

Неприємності поодинці практично ніколи не трапляються. До внутрішніх проблем російської влади додаються зовнішні.

У Нідерландах євроскептики не перемогли на парламентських виборах. У німецькій землі Саар Християнсько-демократичний союз - партія Ангели Меркель - суттєво наростив підтримку і збільшив своє представництво у місцевому ландтазі. Московські надії на тріумф соціал-демократів розвіялися як дим. Вже не подруга Путіна Ангела показала, що в Москві її рано стали списувати з рахунків.

З Болгарії теж нічого втішного. Проєвропейська партія ГЕРБ колишнього прем'єра Бойко Борисова вийшла на перше місце після дострокових виборів.

Сенат США ратифікував вступ Чорногорії до НАТО, і тепер після аналогічного акту іспанського парламенту ця балканська країна як повноправний член Альянсу візьме участь у його найближчій зустрічі. А скільки сил поклала Росія, щоб домогтися розвороту Чорногорії від Європи. Навіть державний переворот спробували влаштувати, та не вийшло.

Чого ж слід очікувати найближчим часом.

По-перше. На жодні поступки російська влада не піде. Буде спроба залити невдоволення грошима, яких залишається все менше. Це може внести деяке заспокоєння, але дія цього анальгетика короткочасна.

По-друге. Є всі ознаки, що поглиблюється розкол еліт. Організація протестів у 100 містах як мінімум вимагає грошей, не враховуючи ще багато чого необхідного. Такі кошти знайшлися, і досить великі. Думати, що це сталося на народні копійки, не доводиться. Значить, їх представили серйозні люди, які прекрасно розуміють, чим такі дії загрожують.

Розкол еліт - необхідна умова зміни влади, але недостатня. Еліти можуть і домовитися, хоча в нинішніх російських умовах це досить проблематично.

По-третє. Для реальної зміни влади одних демонстрацій, навіть дуже численних, недостатньо. Це просто бунт, який може стати нещадним і безглуздим. Поки не вийшла на перший план керівна і спрямовуюча політична сила або кілька таких. Якщо бунт вона зможе очолити, то переможний результат цілком імовірний. Тільки тоді це не бунт, у нього буде інша назва і визначення.

По-четверте. Перелякана російська влада може шукати вихід не тільки в посиленні репресій всередині країни, а також у зовнішньополітичних авантюрах. І тут Україна з Донбасом, як то кажуть, під рукою. Нам слід рахуватися з такою можливістю і бути до цього готовими.

Майдан у Росії не трапився, і коли щось подібне може статися, ніхто не знає. Проте рік сторіччя російської й української революції не обіцяє спокою.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати