Сталінська методологія
Про вбивство Бориса Нємцова
«Все наши газеты — так или иначе официальные газеты, а «Литературная газета» — газета Союза писателей, она может ставить вопросы неофициально, в том числе и такие, которые мы не можем или не хотим поставить официально. «Литературная газета» как неофициальная газета может быть в некоторых вопросах острее, левее нас, может расходиться в остроте постановки вопроса с официально выраженной точкой зрения... Мы не всегда можем официально высказаться о том, о чем нам хотелось бы сказать, такие случаи бывают в политике, и «Литературная газета» должна нам помогать в этих случаях».
Це — слова Сталіна, сказані ним 13 травня 1947 року під час зустрічі з керівництвом Спілки письменників СРСР і записані одним із учасників цієї зустрічі Костянтином Симоновим. До них Симонов додав уже пізніше, в 1979 році: «Я очень хорошо помню, как Сталин ухмыльнулся при этих словах».
Минуло вже майже сім десятиліть, Радянський Союз нині зветься Російською Федерацією, а в Кремлі замість Сталіна сидить Путін, але метода «викидів» потрібної Кремлю інформації (точніше, дезінформації) через «незалежні» мас-медіа і з вуст «діячів мистецтва» не змінилася. От тільки навряд чи при Путіні сьогодні є свій Симонов, який би зафіксував криву посмішку кумира 86% російських громадян, — бо ж, як бачимо, навіть найдовіреніші літератори мають властивість на схилі свого віку переосмислювати пройдений шлях і намагатися покаятися у своїй співпраці з тиранами...
Отож специфічні коментарі та дезінформація щодо вбивства Бориса Нємцова зовсім не випадково стали функцією осіб та видань, які, за словами Сталіна, у силу певних обставин «могут расходиться в остроте постановки вопроса с официально выраженной точкой зрения».
Скажімо, епатажний (м’яко кажучи) співак і танцюрист Борис Моісеєв заявив — у вбивстві Нємцова замішане посольство США. «Как вовремя созрел жертвенный барашек. К 1 марта. Кому-то нужно было превратить митинг опозиции в массовые похороны. Почерк посольства США», — написав Моісеєв у своїй сторінці в соціальній мережі. Інформагенції — як російські, так і номінально українські — дружно ретранслювали ці слова. Ну, а за цим «авторитетним» персонажем потягнулися й інші — чи то повторюючи його слова, чи якимось іншим способом висловлюючи ту саму настанову та засмічуючи тим інформаційний простір і переводячи стрілки, як і в часи Сталіна, на «клятих янкі», на їхню агентуру. Бо й справді: хіба Путіну з руки говорити те, що залюбки скаже такий «голос громадської думки»...
А от доручення говорити про «український почерк» й «український слід» у вбивстві Нємцова отримали «антифашисти». Ті самі, які впритул не бачили свого часу неототалітарного характеру режиму Януковича й ледь не закохані в «головного антифашиста» Путіна. Що ж, нічого дивного, якщо врахувати, що свого часу «головним антифашистом усіх часів і народів» був тов. Сталін.
Що ж пишуть «антифашисти» про вбивство Нємцова»? Всю їхню маячню, ясна річ, я транслювати не буду, зауважу тільки деякі знакові твердження:
«Знакомый следак сообщил: есть доказательства «украинского следа» в убийстве Немцова. Киллеры ехали на машине в точное место и в точное время. Не в подьезде караулили и не в кафе подошли. Важно, чтоб он растрелян был именно на мосту, где планировались народные гуляния в честь годовщины присоединения Крыма.
На мосту нельзя постоять и подождать, вообще возле Кремля в центре машину нигде не поставишь. Рассчитать, что в это время Немцов будет там, можно только если он сам об этом скажет, что абсурдно, либо его приведет кто-то под пули. С ним была украинская моделька, которую развели втемную: познакомься с Немцовым, прилети к нему, погуляй вокруг Кремля в нужное время. Обеспечишь себя на всю жизнь, вот тебе предоплата...
Явно это дивчина его просила в этом месте повыгуливать ее. Работали по Немцову не профессиональные снайперы, которые могли бы засесть в удобном месте, а непрофессионалы, которые пуляли наугад (вполне предполагая, что могут и не добить без контрольного выстрела и что, мол, раненый он «тоже сойдет»)... Английские, американские и израильские спецслужбы так дела не делают».
...Доподдерживался Боря майдан, отблагодарили...»
«...У следствия почти сразу сформировалась основная версия. Следы ведут в Украину. Новые доказательства появляются постоянно.
...По машинам тоже есть какая-то инфа, то ли их арендовали люди с хохляцким акцентом то ли что— то типа этого.
...Самое главное, что делает версию о причастности к смерти «друга Бориса» украинских властей и их американских кукловодов основной — это фирменный голливудский почерк. Убийство Немцова как будто придумал сценарист остросюжетного боевика — мост, красиво подсвеченный Кремль, спутница-фотомодель, подъехавшая машина...
...Очень похоже были организованы и проведены все остальные провокации в Украине — и расстрел в спину «небесной сотни» на фоне горящих покрышек, и устрашающее сожжение пророссийских активистов в Одессе, и сбитый «Боинг», и никому не нужная «оборона» Донецкого аэропорта.
...Убийство Бориса Немцова очень похоже на первый террористический акт, осуществленный киевскими властями за пределами Украины. Если российские спецслужбы не примут экстренных мер, убийства могут продолжиться, и жертвами уже станут не полузабытые политики из 90-х, а персоны более высокого ранга».
Суголосна цим твердженням і стаття колись справді незалежних і поважних московських «Известий»: «В первую очередь следователи пытаются выяснить, для чего Немцов в последнее время ездил на Украину и встречался там с различными политиками и олигархами, представляющими в том числе и «партию войны».
— Они могли передавать ему средства для дестабилизации ситуации в России. За эти деньги украинские олигархи вполне могли ожидать от Немцова раскола российского общества. Однако не только раскола не случилось, но напротив, произошла консолидация российского общества. Понимая, что результата они не получат, спонсоры Немцова могли убрать политика не сумевшего выполнить задание...
Еще одна версия убийства также носит политический характер.
— Это могло быть заказное убийство цель которого — удар по действующей власти посредством провокации. Внешние и внутренние оппоненты могли выбрать «жертву» для дестабилизации ситуации в России. Правда, вызывает удивление выбранный объект для реализации этой цели. На фоне рекордных рейтингов действующей власти, Немцов представлял собой, фактически, среднестатистического человека, чья роль в жизни общества минимальна...»
Ну, все ж не зовсім середньостатистичною постаттю був Нємцов, маючи рейтинг довіри у 9% — для послідовного опозиціонера у нинішній Росії це зовсім непогано, враховуючи, що далеко не кожен респондент соціологічного опитування відверто визнає, що він налаштований проти влади. До речі: 10 червня 1924 року фашисти Муссоліні вбили італійського сенатора Маттеотті, чий рейтинг був не вищим, ніж у Нємцова, бо режим боявся його публічних викриттів. Цікаво, що Муссоліні тоді навіть мав намір подати у відставку, але партійна рада його спинила; але сьогодні Путін — уже не Муссоліні; його він мавпував раніше, коли пілотував літаки, їздив на конях і грав оголеним торсом. Тепер Путін копіює дії та методи тов. Сталіна, відтак він став значно підступнішим, цинічнішим і небезпечнішим, аніж раніше.
...А яким грандіозним є дезінформаційне відлуння зусиль тих, хто «может ставить вопросы неофициально», кожен здатен переконатися за допомогою Інтернету. Що ж, нічого нового: сталінізм на марші. І якщо його силоміць не спинити, то сам він не спиниться. Зухвале вбивство Бориса Нємцова й дезінформаційний супровід цієї акції зайвий раз підтвердили цей висновок.
