Стратегія Путіна на українських виборах
В інтерв'ю газеті «Корр'єре делла Сера» Володимир Путін, відповідаючи на питання: «З обранням Володимира Зеленського на посаду Президента України багато хто очікував відлиги у відносинах з Москвою, на те, щоб прийти до швидкого врегулювання конфлікту на Донбасі і налагодженню конструктивного діалогу. Чи можливо це?», знову перерахував основні пункти необхідної української капітуляції: «Так, можливо, якщо Володимир Зеленський почне виконувати свої передвиборні обіцянки, в тому числі вступить в прямі контакти зі своїми співгромадянами в Донбасі, перестане називати їх сепаратистами. Якщо українська влада буде виконувати мінські угоди, а не ігнорувати їх. Насильницька українізація, заборони на використання рідної для мільйонів громадян України російської мови, включаючи викладання на ньому в вузах і школах, розгул неонацизму, громадянський конфлікт на південному сході країни, спроби колишньої влади зруйнувати крихкий міжконфесійний мир - це лише мала частина непривабливого «багажу», з яким доведеться розбиратися новому президенту. Тому повторю: громадяни України чекають від Володимира Зеленського та його команди не декларацій, а реальних дій, швидких змін на краще.
І, звичайно, київська влада повинна нарешті зрозуміти, що загальним інтересам відповідає не конфронтація між Росією і Україною, а розвиток прагматичного співробітництва на основі довіри і взаєморозуміння. Ми до цього готові».
Таким чином, від президента України вимагають фактично визнати ДНР і ЛНР і вступити з ними в прямі переговори про те, щоб вони, де-факто залишаючись під протекторатом Росії, де-юре повернулися б в Україну, щоб не тільки надійно блокувати українське прагнення до євроатлантичної інтеграції, а й звільнять Москву від тягаря соціальних виплат жителям окупованої частини Донбасу. Регіон застосування української мови повинен звузитися до Західної України - Галичини і Волині (але не Закарпаття). А ще треба б скасувати томос про автокефалію Православної церкви України. Правда, як це може зробити Зеленський, навіть якби він хотів ліквідувати томос, абсолютно незрозуміло. Адже в Україні все релігії відокремлені від держави. І ось після виконання всіх зобов'язань може бути прагматична співпраця в плані поставок російських енергоносіїв і транзиту через Україну російського газу.
Про те ж Путін говорив і в антукраінскому фільмі Олівера Стоуна «У боротьбі за Україну», який піарить партію Медведчука, прем'єра якого відбудеться на російському телебаченні 19 липня. Він пригрозив Україні: «Зближення неминуче. У всякому разі, неминуче будівництво нормальних, дружніх, я б навіть сказав більше, ніж дружніх союзницьких відносин».
Не дивно, що Зеленському довелося повністю повторити дипломатію Порошенко і закликати Путіна зустрітися в Мінську в розширеному нормандському форматі за участю лідерів Англії і США, щоб поговорити про те, «чий Крим і кого немає на Донбасі». А заодно президент України заявив, що «ми не дозволимо нав'язувати нам будь-які плани по так званій федералізації.
Після того, як щодо розширення нормандського формату досить скептично висловилися голова російського МЗС Сергій Лавров і прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, сам Путін, відповідаючи на питання журналістів, виступив в ролі «доброго слідчого» і не став відкидати пропозиції Зеленського, хоча і не став їх приймати: «Ми ніколи не відмовлялися від жодного із запропонованих форматів, в тому числі від розширення нормандського формату. По-друге, більш-менш про щось можна буде говорити після остаточного формування нового уряду України і проведення виборів до парламенту країни». Таку відповідь в стилі ні «так», ні «ні» можна пояснити. Сьогодні як позитивна, так і негативна відповідь Путіна на пропозицію Зеленського була би на користь українського президента і сприяла би зростанню популярності Зеленського і його партії. При негативній відповіді Зеленський міг би сказати, що він сам взагалі-то за переговори, але ось Путін проти. Це могло б дати зайві голоси «Слузі народу». При позитивній відповіді російському президенту довелося би погодитися на розширення нормандського формату за рахунок США і Англії, чому російська дипломатія всіляко перешкоджала в правління Порошенко. Це теж було б розцінено як перемога Зеленського і додало б голосів його прихильникам на парламентських виборах.
Стратегія Путіна полягає в тому, щоб отримати максимально підвішену Раду і не допустити абсолютної більшості «Слуги народу». Москві бажано, щоб партії Зеленського довелося би вступити в коаліцію. В ідеалі - з партією Медведчука і Рабиновича, але, оскільки це неймовірно, і партія Юлії Тимошенко, напевно, в якості учасника правлячої коаліції, я думаю, влаштує Кремль. І невизначена відповідь на пропозицію Зеленського про розширення нормандського формату для Путіна в умовах, що склалися - ідеальна. Ну, а після виборів ідею розширення нормандського формату можна буде тихо поховати. Шуму буде набагато менше.
І після заяви Путіна стало відомо про його телефонну розмову із Зеленським, проведеному за ініціативою українського президента. Під час телефонної розмови обговорювалася можливість продовження контактів в нормандському форматі і повернення полонених і утримуваних осіб. В результаті було вирішено продовжувати роботу з обох питань на рівні експертів, це означає відкласти справу в довгий ящик. Це - за версією російської сторони. За версією ж української сторони, була ще одна суттєва деталь: ключовим питанням у розмові було звільнення полонених моряків. Виходить, що їх звільнення до виборів дуже малоймовірно. Зате посилення обстрілів з російської сторони на лінії фронту - у наявності, в тому числі з важкої зброї. Мова, звичайно, йде не про провокації якихось міфічних нікому не підконтрольних бойовиків, а про заходи, вжиті по команді від російських кураторів. Головна мета - загострити обстановку перед виборами, щоб Зеленський не сприймався виборцями як миротворець. І для цього ж новим губернатором Севастополя Путін щойно призначив керівника виконкому Загальноросійського народного фронту Михайла Развозжаева, а організація, яку він очолює, набагато ближче стоїть до «Новоросії», ніж «Єдина Росія». Може бути, це загрозливий натяк, що «російську весну» 2014 року можна повторити?
