Свобода по-американськи
Ситуація, описана нижче у цьому нарисі реальна, вона трапилась зі мною в одному з американських супермаркетів на східному узбережжі країни.
Блукаючи уздовж полиць із товарами, зауважив чоловіка, який, ідучи тим самим шляхом, непомітно (як йому здавалося) ховав дрібні предмети в кишені джинсів. Мені стало цікаво, чим закінчиться ця історія і як спрацює система охорони в американському супермаркеті.
Чоловік не те що не купив на касі якоїсь дрібнички, а просто пройшов повз каси і попрямував до виходу, попри сигнал біля виходу із супермаркету. Почув, як одна співробітниця персоналу підійшла до старшої зміни і поінформувала, що цей чоловік вкрав у супермаркеті чимало дрібничок (якісь сирки, паштети, інші консерви). Я як громадянин, якого вчили пильнувати, також підійшов до адміністраторки й почав було розповідати, що на власні очі бачив, як чоловік краде в супермаркеті, щоб підтвердити думку іншої співробітниці.
На мій подив жінка, яка відповідала за те, аби всі покупці в супермаркеті були задоволені, сказала, що дівчата, які працюють на касі або які обслуговують покупців, не мають жодних технічних можливостей зупинити злодюжку. У супермаркетах немає охорони, хоча і провадиться цілодобове відеоспостереження. Крім того, іти на конфлікт зі злочинцем — справа небезпечна, бо ж не відомо, до чого може вдатися крадій. Але далі ця адміністраторка розповіла мені «теорію злочину в супермаркеті», яка значною мірою переінакшила хід моїх думок і спосіб світосприйняття.
«Ну дивіться, - каже вона, - ми існуємо в Америці. Америка — це величезний ринок, де так багато важать гроші. Громадяни Америки, тобто ті, які мають громадянство США, від перших днів «інкорпоруються» в систему соціальних, медичних, автомобільних та інших страхових компаній, які у принципі покривають будь-який ризик від життєдіяльності. Коли ми починали будувати нову Америку в 1980-і роки, то розуміли, що наша капіталістична система таки недосконала. Ми все одно не зможемо забезпечити усіма потрібними продуктами усіх, хто цього потребує. Америка — це величезна країна, і побудувати ідеальну систему тут — утопія. Ми цілком свідомі того, що і за капіталізму будуть пригноблені й ображені. І, можливо, цей злодюжка — саме з тих, кому не допомогла американська система, яка дала збій. І ніхто з соціологів, політологів, економістів, які б'ються за побудову цієї системи, не прорахували, як вона відіб'ється саме на цьому громадянинові. Якщо Америка — супердержава, то ми повинні дбати про всіх наших громадян. А якщо цей чоловік, який явно є американцем, краде, то в нього немає елементарно грошей на забезпечення базових потреб. І це вже удар по нашій Конституції. Конституція США зобов'язує, аби всі громадяни прагнули відчути щастя — pursuit of happiness. Але ж цього чомусь не відбувається? І коли наші власники розробляли систему цих супермаркетів «Publix», які працюють у кількох штатах східного узбережжя, то вони передбачили, що ми, ті, хто зароблятимуть на базових потребах людини, повинні й віддавати. Віддавати простим людям, які не можуть придбати собі найголовнішого в житті.
Тому не переживайте, - заспокоює мене адміністраторка, - все в рамках міри. У нас є навіть служба, яка вивчає ризики крадіжок і встановлює припустимі межі того, скільки можна вкрасти протягом доби. Ну, вкрав він товару на сто, двісті, ну, триста доларів. Але ж у нас стільки товару, що він усе одно не буде розкуплений, а термін придатності у багатьох товарів добігає кінця вже сьогодні вночі. І ми віддаємо десятки, якщо не сотні кілограмів товару в сиротинці, церквам, щоб ті могли безкоштовно роздавати їжу бідним.
Капіталістична система — недосконала, але оскільки вона прагне з усього отримати прибуток, і навіть із базових потреб людини, які від її волі у принципі не залежать (якщо не їсти, то організм просто загине), наші власники в ціну товару закладають цей ризик — можливу крадіжку товару. Водночас це явище — предмет серйозного вивчення для наших фінансистів і статистів, які прораховують ризики і прибутковість.”.
Власники супермаркетів розуміють, що, по суті, вони працюють із базовими людськими потребами; розуміють, що працюють у економіці, яка тримається ринкових засад, але ця система, якою б чудовою не здавалась, не ідеальна. І не варто боятися дрібних втрат чи помилок, оскільки у такий спосіб можна досягнути чогось значно більшого.
Така політика ще неприйнятна в Україні, де власники супермаркетів аж ніяк не думають у категоріях такого “прибутку”. Втративши, можна отримати значно більше.
Важливий сам принцип думання, спосіб світорозуміння: не боятися програвати, не боятися робити помилки, не гнатися за дріб'язком, який забирає нерви, бо ж у результаті прибуток у супермаркеті все одно карколомний. А коли річний рівень прибутку перевищує мільйон, як у цих супермаркетах, то якісь тисячі не варті нічого.
Щоправда, це для американського мислення, яке пройшло свою еволюцію.
