Так чи були сталінські репресії?
Про результати соціологічного опитування в Росії
Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦВГД) провів соціологічне опитування про ставлення суспільства до сталінських політичних репресій. Результати вийшли дивовижні. 24% опитаних на запитання, що їм відомо «про переслідування в СРСР в 30-40 роки ХХ століття з політичних мотивів», заявили, що чують про це вперше. Тільки 53% росіян відповіли, що від політичних репресій у сталінські роки постраждали «невинні люди». 31% респондентів вважає, що репресіям піддалися противники Сталіна. А 19% опитаних впевнені в тому, що постраждали лише противники «тодішнього суспільного ладу (Радянської Росії)».
Таким чином, 50% опитаних схильні вважати сталінські репресії тією чи іншою мірою виправданими. При цьому 41% респондентів погодився з тим, що «переслідування проводилися з порушеннями прав людини, нерідко без суду і слідства». А 18% вважають, що «переслідування були несправедливими (не можна карати за те, за що карали тоді)». Виходить, що приблизно 40% опитаних несправедливими репресії не вважає. 65% респондентів вважають, що репресії - це результат «цілеспрямованої політики керівництва країни». Але ось мотиви репресій оцінюються досить своєрідно. 36% вважають, що мотиви сталінських репресій були «переважно загальнодержавні», тоді як 45% вказують «на переважно особисті» мотиви репресій. Отже, більше третини росіян згодні з тим, що репресії були в інтересах держави, а не були спрямовані на зміцнення особистої влади Сталіна.
У тому ж опитуванні росіяни показали, що вони дуже слабо знають, які саме видатні особистості стали жертвами сталінських репресій. 61% опитаних не зміг назвати жодної відомої людини, яка постраждала в період сталінського терору. Решта ж найчастіше згадувала письменника Олександра Солженіцина, конструктора ракет Сергія Корольова, маршала Михайла Тухачевського, авіаконструктора Андрія Туполєва, вченого-генетика Миколу Вавилова і актора Георгія Жжонова. Що характерно, ніхто з видних політичних діячів, що були противниками Сталіна, будь то Зінов'єв, Каменєв, Бухарін або Риков, в число найбільш згадуваних імен жертв репресій не потрапив.
Також цікаво, що серед шести найбільш згадуваних жертв сталінських репресій тільки одну людину (Михайла Тухачевського) було страчено. Та ще Микола Вавилов помер у в'язниці. Що стосується інших чотирьох, то вони благополучно пережили в'язниці і табори і продовжили кар'єру з настанням «відлиги» (а конструктори Туполєв і Корольов були знову затребувані ще за сталінських часів). Лише у одного з них (Олександра Солженіцина) радянська письменницька кар'єра, розпочавшись цілком успішно (за «Один день Івана Денисовича» письменник ледь не отримав Ленінську премію), потім перервалася внаслідок активної участі Солженіцина в дисидентському русі та відкритого неприйняття ним комуністичного режиму. Письменник заплатив за це забороною на публікації на батьківщині і висилкою за кордон. Зате удостоївся Нобелівської премії з літератури, здобув усесвітню популярність, а після падіння комунізму тріумфально повернувся на батьківщину. Тому, з точки зору обивателя, Олександр Ісайович теж в підсумку зробив цілком успішну кар'єру в своїй галузі. Інші ж три найбільш згадувані жертви, які пережили Сталіна, виявилися цілком успішно вбудовані в радянську систему. Двоє з них (Корольов і Туполєв) внесли досить вагомий внесок у створення і розвиток радянського Військово-промислового комплексу. Якщо ж додати сюди професійного військового Тухачевського, то вийде, що троє з шести найбільш популярних нині в Росії репресованих мали безпосереднє відношення до військової сфери. Та й самі репресії здаються не такими страшними, якщо для більшості тих постраждалих, чиї імена на слуху, все в підсумку закінчилося більш-менш благополучно.
Також впадає в очі, що в зазначеній шістці - всі росіяни (Сергія Корольова у Росії теж вважають «справжнім русаком»). Немає жодного єврея, українця, білоруса, казаха, поляка, грузина. І це не випадково. Результати опитування, безперечно, відбивають ту інформацію, яку отримує більшість росіян з медіа, що є головним чином під контролем держави. Їм підспудно вселяють думку, що саме Росія і росіяни найбільше постраждали від сталінських репресій. І тому вони мають першочергове право говорити про них і висувати претензії до Сталіна і Радянської влади в порівнянні з іншими народами, що перебували у складі СРСР.
Що ж, інших результатів важко було б очікувати в країні, де, згідно з даними інших опитувань, не менше 40% респондентів загалом схвалюють діяльність Сталіна. І це при тому, що тема сталінських політичних репресій у Росії не є забороненою ще з часів горбачовської перебудови. І навіть у період правління Володимира Путіна, який багато в чому реанімував сталінську зовнішню політику, влада, як і раніше, публічно, хоча і не дуже голосно, засуджує сталінські політичні репресії і відкриває пам'ятники їх жертвам. З одного боку, чиновники таким чином намагаються заклясти свій страх перед повторенням «нового 37-го року». З іншого - публічне засудження політичних репресій, що нинішньої влади не стосуються, дозволяє вселити довірливій зарубіжній публіці, що нинішня Росія - країна майже демократична і цивілізована, яка засуджує свавілля, хоча б 60-70-річної давнини. Недарма ж чи не єдина програма товариства «Меморіал», що отримала підтримку російської влади, це програма «Остання адреса», присвячена вшануванню пам'яті жертв політичних репресій. Меморіальні дошки з прізвищами та іменами встановлюються за тими адресами, звідки людина потрапляла в катівні НКВС. Однак, як з'ясовується, ця програма, так само, як і інша інформація про епоху репресій, поширювана ЗМІ, є абсолютно недостатньою, раз чверть росіян взагалі не чули про сталінські репресії, а майже дві третини не можуть назвати жодного імені більш-менш помітних людей, постраждалих від Сталіна. І все це не дивно. Набагато голосніше, ніж голоси тих, хто засуджує сталінські репресії, звучить державна пропаганда, що прославляє Сталіна як будівничого великої Радянської імперії. Адже сьогодні путінська Росія продовжує сталінську імперську політику і в Україні, і в Сирії. Ось тому багато росіян і починають вірити, що жодних незаконних репресій при Сталіні не було, а переважна більшість репресованих були справжніми ворогами народу, яких гріх було не розстріляти або не посадити. І така печерна правова культура населення нинішню російську владу цілком влаштовує.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
