Тарифи, субсидії і ЄС
Справедливі ціни на ринку послуг встановлюються тоді, коли існує розвинутий унормований ринок. Ринку на сьогодні в країні немає. Мається на увазі, передусім, ринок комунальних послуг.
Порядок формування і стан реалізації тарифів на теплову та електричну енергію, водопостачання утримання будинків і прибудинкових територій для міського населення до цих пір є таємницею за сімома печатями в публічному полі, як і питання роздрібного бюджетування місцевого самоврядування на рівні громади.
Уряд шукає вихід із ситуації, але на даний момент прийняв лише два взаємопов’язаних рішення — з 1 травня 2016 року підняв ціну на газ для населення та одночасно збільшив асигнування на субсидії для того ж населення (через орган, який ще й не інституйований відповідним законом).
З одного боку, єдина для всіх видів споживачів (хоч і висока — 6 879 гривень за тис куб м.) ціна на газ є однозначно позитивом, заявляють чиновники. Адже цим унеможливлюється традиційно довгий корупційний ланцюг, який раніше був можливий за наявності різних цін для різних споживачів і регіонів. До того ж, це суттєвий удар по олігархах, які «тримали» лінію низьких тарифів для власних підприємств. Взагалі, тема різних тарифів — це тема тіньової економіки. За виходом з тіні ці проблеми, зазвичай, відпадають.
З іншого боку, бюджетні витрати на субсидії виросли в рази — з 17 млрд. грн в минулому до 35-40 в цьому році та до 55-60 у наступному. Але й це не остаточна цифра — міністерство регіонального розвитку прогнозує цю цифру на рівні 80 млрд. грн.
Вийти з цієї ситуації можна лише за рахунок підвищення енергоефективності та демонополізації ринку послуг, включаючи тотальну систему субвенцій. Субвенції не мотивують ефективність, а заморожують «утриманство», на якому процвітають корупційні клани.
Є намагання уряду добитися зменшення витрат населення на комунальні платежі за рахунок прийняття законодавчих змін, наприклад, за рахунок зменшення рентної плати за видобуток газу. Зараз вона 29 і 14 відсотків, залежно від глибини добування газу.
Навесні в Україні працювала місія технічної допомоги МВФ, яка визначала напрями можливих змін в оподаткуванні газовидобувної промисловості. У червні комісія знову відвідає Україну і продовжить свою роботу.
Ще одна пропозиція – змінити рентні ставки на вугілля з 0,75 — 1,5 % зараз до 5% в майбутньому та прив’язати її до міжнародних цін.
Будуть ефективними ці нововведення чи ні — покаже час. А от ще одна ідея — зменшити кількість тих, хто отримує субсидії, цілком реальна. Тобто, мають бути більш чітко (і, мабуть, жорстко) прописані умови для безумовного отримання субсидій. При цьому частина субсидіантів відпаде, що може викликати негативну реакцію частини суспільства. Тема субсидій має кілька аспектів. Уряд розцінює це як панацею для населення і пишається зростанням субсидій у кількісному і фінансовому еквіваленті. Та частина населення, якій перепадає ця «барська» подачка підраховує статки і хвилюється, щоб не випасти із списку «ощасливлених». Люди, що заробляють своєю працею на прожиття і не можуть апріорі мати субсидій, виказують невдоволення таким станом речей. Як не крути, але субсидії не дають жодного позитиву, крім короткочасного уникнення зростання невдоволення у суспільстві.
Як на мене, саме субсидії є тим коренем зла, який не дає можливості розвиватися економіці, гальмує малий і середній бізнес та створює патерналістські настрої значної частини населення.
Виправдовуючись, урядовці посилаються на вимоги Європейського Союзу та Міжнародного валютного фонду щодо підняття тарифів. Однак думки експертів з цього питання свідчать, що ініціатором тарифних зростань є ніхто інший як український уряд. Цим наші горе-реформатори якраз і намагаються замінити справжні реформи та заодно наповнити бюджет.
Що робити в цій ситуації? Насамперед, громадськість має системно і публічно (без залежності від виборчих марафонів) вимагати від уряду розкрити механізм утворення нових тарифів на житлово-комунальні послуги та специфіку податкових колізій на стратегічний продукт природних монополій вітчизняного та іноземного походження. Відтак стане зрозуміло, наскільки урядовці є адекватними в оцінці реалій економічного стану держави. За цим слідує план (можливо, як частина загальноекономічної програми зростання економіки) щодо приведення до логічної співставленості тарифів і зарплат, енергозберігаючих технологій і місцевих відновлювальних енергопродуктів тощо. Він має включати як прогнозування росту загальнодержавних економічних показників в залежності від факторів росту (всіх видів економічних укладів), так і суттєвого підвищення базового рівня заробітних плат у прив’язці до цих показників.
Тимчасовий і одночасно перспективний вихід, як не дивно, лежить в площині відповідальності та прямих прав самоврядного розвитку кожної громади. Наприклад, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків можуть тепер добитися реальної модернізації будинків з ефективним енергозбереженням, а демонополізований ринок ЖКГ-послуг надасть право вибору цих послуг (відповідальність держави). А це призведе до зменшення витрат на комунальні виплати.
ОСББ може взяти кредит у Фонді енергоефективності і є запевнення уряду, що такі кредити будуть видаватися терміном на 15-20 років під 5 % річних. А якщо після термомодернізації буде зафіксоване зниження енергоресурсів на 15 %, то держава бере на себе зобов’язання компенсувати тіло кредиту на ті ж 10-15%.
Тут постає питання створення ефективної системи публічно-громадського контролю за такими змінами і виконанням зобов’язань з боку держави.
Значну роль тут може відіграти депутатський корпус всіх рівнів із функціональною координацією з органами місцевого самоврядування. Саме депутати мають стати місточком між владою і громадою та допомагати вирішувати проблеми нових взаємовідносин, які виростають в ході процесу децентралізації. Тарифи — одна із таких кричущих, але не останніх проблем.
